Чернівці - політичний, культурний і релігійний центр Буковини, адміністративний центр Чернівецької області
Кожне місто має стільки облич, скільки в ньому людей, будинків, пам’ятників, вулиць, парків, скверів. Одні міста одразу з часу свого заснування займають визначне місце, інші з часом стверджують свою славу і значимість в історії. Чернівці своєю історією, природною красою, дивовижною архітектурою, щедрою душею своїх мешканців давно зайняли визначне місце в реєстрі українських та східноєвропейських міст. Старовинний початок та історичний розвиток наповнюють його шарм та привабливість для людей, які цікавляться Буковиною.
Про назву міста існує кілька легенд .Припускають, що назва міста походить від велелюдного міста-фортеці на південних рубежах Галицької держави, що мало назву “Чернь” або “чорне місто”, збудованого на лівому березі річки Прут. А можливо ця назва походила від чорних дубових, перекладених чорноземом, стін фортеці, яка була повністю зруйнована монгольським завойовником Бурундаєм і жителі з 1259 року переселилися на правий берег ріки Прут. З 1359 року місто стало частиною Молдавської держави.
Перші
письмові згадки про місто були знайдені в рукописах молдавського господаря
Олександра Доброго, які він видав львівським купцям 8 жовтня 1408 року. Кожен
рік ця дата святкується як офіційний день міста. Місто в той час було
розташоване на перехресті шляхів з північно-західної Європи на Балкани і в
Туреччину. З 1457 року воно стало центром проведення ярмарків та
адміністративним центром для всього регіону.
У XV—XVI ст. Чернівці були торговим центром з ярмарками, які відбувалися на лівому березі Прута, але з середини XVI ст. почали занепадати через постійні війни, а 1538 опинилися під турецькою зверхністю. Місто зазнало спустошень за воєн Молдови з Польщею, турками і татарами. Козаки (під проводом Богдана Хмельницького) побували у Чернівцях 1650 і 1653 рр. та після поразки під Полтавою. Переслідуючи їх, російське військо зайняло тоді вперше Чернівці. Місто зазнало спустошень від росіян, коли вони знову побували тут за російсько-турецької війни 1739 р., внаслідок чого воно перетворилося на невелике поселення. 1762 р. у ньому було ледве 200 дерев'яних будинків з близько 1200 мешканців.
Унаслідок чергової російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Чернівці були взяті російським військом та перейшли під владу союзної Австрії (1774—1918 рр). Від самого початку австрійського панування Чернівці стали центром Буковини
Уже у 1779 р. у Чернівцях було 3200 мешканців, і це число зростало завдяки допливу німців (службовців, учителів, торгівців), а також українців і поляків з Галичини, євреїв і румунів та українців з Буковини.
1759 року у місті відбулася велика пожежа. Оскільки будинки були дерев’яними, майже усе місто вигоріло. 1788 року уряд Австрії оголосив про звільнення власників кам’яних будинків від сплати податків на 30 років з метою заохочення будівництва кам’яних будівель. Почалась велика розбудівля міста. Першим кам’яним будинком був будинок генерала на роз вулиць Шолом-Алейхема та Шкільної Будинок. Стоїть і досі.
Місто стало самоврядним в березні 1864, коли були обрані перші члени міської ради.
Першим автономним бургомістром був Яків рицар фон Петрович (1864-1866).
Особливо помітний слід в історії Чернівців залишив другий автономний бургомістр Антон рицар Кохановський фон Ставчан (1866-1874 та 1887-1905 роки). Якраз з його іменем пов'язане становлення Чернівців як міста європейського типу.
З середини 19 століття до початку 20 було збудовано багато архітектурних пам'ятників, що принесли славу місту: ратуша (1848); приміщення поштамту (1855); Вірменська церква (1875); Єврейська синагога (1877); драматичний театр (1905); палац правосуддя (1906); приміщення залізничного вокзалу (1908).
1918 -
Війська боярської Румунії окупували Чернівці.
20-30-ті рр. ХХ ст. - Виникають нові промислові підприємства: меблева, взуттєва, ґудзикова,
панчішно-трикотажні і текстильні фабрики, металоштампувальний,
сільськогосподарських машин, емалевого посуду, гумовий заводи.
1930 -Чернівцях було понад 11 тис. жителів.
1 лютого 1939 року в місті з’являється перший тролейбус.
У 1940 році місто було зайняте Червоною армією і ввійшло до складу УРСР. На початку Великої Вітчизняної війни сюди входять німецькі й румунські війська. Чернівці повертаються до складу Румунії, але в 1944 році місто звільняє Радянська армія.
Створено медичний інститут.
Поч. 1945 - у місті після ремонту стали до ладу 59 підприємств і
32 промислові артілі.
1947 -Промисловість міста досягла довоєнного рівня.
50-ті рр. ХХ ст. - Були збудовані і здані в експлуатацію машинобудівний
та авторемонтний заводи, олійно-жировий комбінат, завод «Емальпосуд»,
м’ясокомбінат, хлібокомбінат, бавовнопрядильна і шкіряно-галантерейна фабрики.
Провідні галузі промисловості Чернівців:
легка (42% загальної продукції) — текстильне об'єднання «Восход» (килими; 80000 м тканин на рік),
швейне об'єднання «Трембіта», панчішне виробниче об'єднання (42 млн пар
панчішно-шкарпеткових вировів), 3 трикотажні, 2 ґалантерейні, взуттєва,
рукавична фабрики; харчова (36%): цукро-спиртовий комбінат, олійно-жировий
комбінат, м'ясокомбінат, жировий завод, броварня; машинобудування і
металообробна (10%): підприємства легкого машинобудування «Ленмаш»,
«Індустрія», «Емальпосуд», інструментальний, металовиробів, машинобудівний
завод для нафтової промисловості; химічний і гумово-взуттєвий завод, фабрика
побутової химії; деревообробна: виробництво будівельних матеріалів; електронна
промисловість, об'єднання «Електромаш». Міський транспорт
— тролейбуси (трамваї ліквідовані). Місто газифіковане з 1956.
80-ті рр. ХХ ст. - У місті діяли 49 шкіл, 12 технікумів, 9 ПТУ,
державний університет, медичний інститут, філія
торговельно-економічного інституту, було 48 клубів, палаців і будинків
культури, музично-драматичний театр і філармонія, 10 кінотеатрів, 4 музичні
школи, 87 бібліотек, виставковий зал, картинна галерея. Літній театр, стадіон.
2008 - у місті мешкає понад 243 тис. осіб.
Впродовж віків місто здобувало славу багатокультурного та багатонаціонального центру Буковинського краю. Різні віросповідання, традиції та політичні погляди ніколи не заважали чернівчанам жити у мирі та злагоді, адже однією з найголовніших рис обласного центру є толерантність.
У Чернівцях жили та творили, або приїжджали черпати натхнення у чарівному дивосвіті Буковинського краю чимало діячів культури.
Зовсім не випадково місто стало колискою митців, які уособлюють і репрезентують різні національні культури. Славетні імена сяють на Алеї Зірок на Театральній площі Чернівців: Йозеф Шмідт, Орест Руснак, Сіді Таль, Дмитро Гнатюк, Володимир Івасюк, Назарій Яремчук, Софія Ротару, Іво Бобул, Андрій Шкурган, Ян Табачник.
Красне письменство представлено славними іменами Ольги Кобилянської, Аспазії Мунте, Міхая Емінеску, Рози Ауслендер, Еліазара Штейнбарга і Іцика Мангера.
1. Історія та сучасність Чернівців
1.1 Історична довідка
Саме старовинний історичний розвиток наповнює Чернівці привабливістю для людей, які цікавляться Буковиною.
Припускають, що назва міста походить від велелюдного міста-фортеці на південних рубежах Галицької держави, що мало назву «Чернь» або «чорне місто», збудованого на лівому березі річки Прут. Можливо ця назва походила від чорних дубових, перекладених чорноземом, стін фортеці, яка була повністю зруйнована монгольським завойовником Бурундаєм і жителі з 1259 року переселилися на правий берег ріки Прут. З 1359 року місто стало частиною Молдавської держави.
Перші письмові згадки про місто були знайдені в рукописах молдавського господаря Олександра Доброго, які він видав львівським купцям 8 жовтня 1408 року. Кожен рік ця дата святкується як офіційний день міста. Місто в той час було розташоване на перехресті шляхів з північно-західної Європи на Балкани і в Туреччину. З 1457 року воно стало центром проведення ярмарків та адміністративним центром для всього регіону.
За час свого існування місто було декілька разів зруйноване, перебувало під гнітом Османської імперії, в 1774-1918 рр. входило до складу Австро-Угорської імперії, а з 1918-1940 рр. - Румунії.
1774 року тут жило близько 290 сімей і було три дерев'яних церкви.
Місто почало процвітати у 1778 році, коли герцог Карл фон Енценберг був призначений главою військової адміністрації міста. Він запросив сюди багато купців, ремісників та промисловців для того, щоб вони допомогли розвивати торгівлю та виробництво. Нового імпульсу розвитку міста надали з 1786 року Петровські ярмарками, що проводились з 1 до 15 липня.
З середини 19 століття до початку 20 було збудовано багато архітектурних пам'ятників, що принесли славу місту: ратуша (1848); приміщення поштамту (1855); Вірменська церква (1875); Єврейська синагога (1877); драматичний театр (1905); палац правосуддя (1906); приміщення залізничного вокзалу (1908).
Найчарівнішою коштовністю в скарбі, яким є архітектурні споруди старих Чернівців по праву вважається витвір мистецтва відомого чеського архітектора Йозефа Главки - колишня резиденція буковинських митрополитів.
Місто стало самоврядним в березні 1864, коли були обрані перші члени міської ради.
Першим автономним бургомістром був Яків рицар фон Петрович (1864-1866).
Особливо помітний слід в історії Чернівців залишив другий автономний бургомістр Антон рицар Кохановський фон Ставчан (1866-1874 та 1887-1905 роки). Якраз з його іменем пов'язане становлення Чернівців як міста європейського типу. В той час значно зросла ділова активність у місті, почало розвиватись виробництво та торгівля, Чернівці стали міжнародним транспортним центром. Була відкрита продовольча біржа, завершено будівництво водогону та каналізаційної системи, розпочала роботу перша електростанція, започатковано електричний транспорт, збудовано ряд визначних архітектурних споруд міста, а справжнім вінцем його діяльності стало спорудження міського театру.
Багато фізичних сил у громадян міста в ті часи. Він розпочав програми партнерства між містами-побратимами, уклавши угоду про побратимство з містом Солт Лейк Сіті (США).
В 1994 році чернівчани вперше в своїй історії обрали голову міста прямим голосуванням. Першим обраним мешканцями міста міським головою став Микола Федорук, який переобраний ними у 2002 році на третій термін.
22. Чернівці місто яке захоплює
2.1 Культурна спадщина міста Чернівців
Літературно-мистецький літопис Чернівців багатий іменами діячів культури, що жили та творили тут, або приїжджали черпати натхнення у чарівному дивосвіті Буковинського краю.
Розвиткові української літератури на Буковині поклав початок найвизначніший її представник Юрій Федькович. Непересічним явищем в історії української літератури стала творчість Ольги Кобилянської, Сидора Воробкевича, Євгенії Ярошинської, Осипа Маковея, Івана Бажанського , Ірини Вільде, Дмитра Загула, Міхая Емінеску, Пауля Целана, Елієзера Штейнбарга і багатьох інших. Всі вони писали різними мовами, у кожного був свій неповторний світогляд і стиль, але всі вони чернівчани. Більшість з них народилися тут, отримали освіту і сформувалися як творчі особистості.
В місті творили: чудовий тенор Йозеф Шмідт, заслужена артистка України Сіді Таль, народний артист України Назарій Яремчук, композитор Володимир Івасюк, народні артисти України - Василь Василько, Борис Борін, Володимир Сокирко, Галина Янушевич, Петро Міхневич, Юрій Величко, Володимир Грипич, Анатолій Литвинчук, Валентина Зимня, заслужені артисти України Валентина Беспольотова, композитор Богдан Крижанівський, заслужений діяч мистецтв України Данило Нарбут.
Радують глядачів своєю творчістю заслужений академічний Буковинський ансамбль пісні і танцю під керівництвом народного артиста України, лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, професора Андрія Кушніренка, народний артист України, композитор, засновник ансамблю «Смерічка» - Левко Дутківський, соліст філармонії, заслужений артист України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка - Андрій Шкурган, народні артисти України - Павло Дворський, Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Іван Холоменюк - народний художник України.
Тут розпочинали свою діяльність народні артисти України Дмитро Гнатюк, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Ян Табачник, композитор, народний артист України Степан Сабодаш, заслужений артист України Іван Миколайчук. Працює народний художник України Іван Холоменюк.
В Чернівцях діють музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської, обласна філармонія, органний зал, театр ляльок, обласний краєзнавчий музей, художній музей, музей буковинської діаспори, музей народної архітектури та побуту під відкритим небом, літературно-меморіальні музеї: О. Кобилянської, Ю. Федьковича, В. Івасюка, 3 кінотеатри, 41 бібліотека, центральний палац культури, 17 клубів, 4 музичних школи, художня школа, 2 парки культури.
Впродовж віків місто здобувало славу багатокультурного та багатонаціонального центру Буковинського краю. Різні віросповідання, традиції та політичні погляди ніколи не заважали чернівчанам жити у мирі та злагоді, адже однією з найголовніших рис обласного центру є толерантність.
У Чернівцях жили та творили, або приїжджали черпати натхнення у чарівному дивосвіті
Буковинського краю чимало діячів культури.
Зовсім не випадково місто стало колискою митців, які уособлюють і репрезентують різні
національні культури. Славетні імена сяють на Алеї Зірок на Театральній площі Чернівців: Йозеф Шмідт, Орест Руснак, Сіді Таль, Дмитро Гнатюк, Володимир Івасюк, Назарій Яремчук, Софія Ротару, Іво Бобул, Андрій Шкурган, Ян Табачник.
Красне письменство представлено славними іменами Ольги Кобилянської, Аспазії Мунте,
Міхая Емінеску, Рози Ауслендер, Еліазара Штейнбарга і Іцика Мангера.
2.2 Архітектурна спадщина Чернівців
Центральна площа
Ратуша - серце міста. Тут приймають важливі рішення, зустрічають шанованих гостей, а раніше ще й охороняли місто від пожеж, приводили у виконання вироки злочинцям . Саме ця будівля стверджує статус міста і підкреслює його давню історію.
Ще в 20-х роках ХІХ ст. було вирішено побудувати в Чернівцях гарний будинок для магістрату. 19 квітня 1843 року в житті площі Ринок і всього міста відбулася важлива
подія: жителі урочисто заклали фундамент під майбутню ратушу. За традицією туди
вклали золоті монети і пергаментний грамоту з посланням до нащадків. Цей символ
муніципального управління з'явився в центрі міста завдяки клопотам крайового
інженера А. Марина і архітектора А. Микулича в 1847 році. Ратуша збудована в стилі
пізнього класицизму, з високою баштою та внутрішнім двором. На старих листівках ми
бачимо, що ратуша у часів своєї молодості була прикрашена величезним мідним
двоголовим орлом, символом Австро-Угорської імперії. Спочатку магістрат мав бути
двоповерховим, рішення про третій поверсі з'явилося вже під час будівництва. І з тих
пір будова завжди використовувалося за своїм прямим призначенням: забезпечувало
управління і життєдіяльність Чернівців. Біля керма стояли різні люди, але всі вони були
закохані в місто, віддані справі служіння жителям. Портрети бургомістрів, примари, глав
ради можна побачити в сесійній залі міської ради, в іншому залі - портрети почесних
громадян Чернівців.
Цікава особливість чернівецької ратуші: на ній розміщено відразу дві пари годин. Одні показують час на ратушній вежі, а інші, подарунок міського голови Антона Кохановського, встановлені на фронтоні будівлі. Будова міської ратуші увінчує гармонію і досконалість архітектурної композиції
Центральної площі. Будинки, розташовані тут, відрізняються особливим шармом,
витонченістю та величчю. У центрі площі в різні часи височіли різні монументи:
у австрійський період тут підняли монумент Чесного Хреста (Пієти), в 1922 р. румунська влада замінили його скульптурною композицією «Возз'єднання».
У 1940 р. з приходом радянської влади на площі піднімалася червона зірка, а в 1945 р. ансамбль доповнився 15-метровим дерев'яним обеліском з гербами радянських республік. У 1951 році тут була встановлена бронзова фігура Володимира Леніна. Тепер на місці численних пам'ятників розбита клумба з квітами. А трохи далі в 1999 р. встановили пам'ятник класику української літератури Тарасу Шевченку.
Найстарішим будинком на площі є будівля №7, колишній готель «Під чорним орлом», а тепер Приміщення торгово-економічного інституту. У готелі колись зупинялися відомий композитор Ференц Ліст, буковинський письменник і поет Юрій Федькович. У загальній складності готелів на цій площі було багато: на місці Художнього музею свого часу розташовувався заїжджий дім «Русія» з першим в місті більярдом, поруч стояла готель «Вайс», тепер Румунська народний дім. Через дорогу від «Чорного орла» зросла готель» Золотий лев», зображення якого до цих пір збереглися на вежі будинку. На протилежному боці був готель «Париж», а в будинку, де зараз магазин «Кобзар» - ще одна, «Бель вю». 12 листопада 2004 у місті над Прутом народилася нова традиція: рівно о 12 годині дня на балкончик під годинником на ратушній вежі виходить трубач в народному одязі і на всі чотири сторони світу сповіщає, що «А на тому боці, там живе Марічка…» Послухати відому мелодію Степана Сабадаша збирається численна юрба чернівчан і гостей міста. Це досить символічно. Адже саме звідси, з балкона ратуші, колись зверталися до мешканців на трьох мовах працівники магістрату, інформуючи про події у світі та місті. Столиця Буковини, розташована на перетині Сходу і Заходу, Півночі і Півдня, завжди відрізнялася толерантністю і мультикультурності.
Резиденція буковинських митрополитів
На вулиці Коцюбинського відкривається неперевершена панорама колишньої резиденції буковинських митрополитів, нині - центральний корпус Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича, якої чернівчани зобов'язані талановитому архітекторові Йосипу Главку. Проект майбутнього кам'яного дива архітектор створив у 1860-му, у віці всього 29 років. Масштаб робіт був грандіозним: спеціально для будівництва було створено ряд спеціальних кар'єрів на Буковині, в місті запрацювало два цегельних та один керамічний заводи, і також школа для будівничих.
Австро-Угорщина ще не бачила нічого подібного. Майже 18 років І. Главку творив свій шедевр, і допомагали йому в цьому талановиті майстри.
Кожна цеглина вимірювалася і перевірялася на звук, а один майстер міг класти в день не більше сотні цеглин.
Силует завершення стін, прикрашених зубчастими виступами, нагадує феодальні замки романського стилю. Вежі з куполами, подібними східним мінаретом, це мавританські елементи. А гострі щипці і кольорові схили дахів безумовно, вплив європейської готики. Суворість кріпосних стін у дивовижному поєднанні з вишуканою легкістю і ажурністю кованих решіток, веселкове сяяння черепиці, вигравання сонця на стрімких куполах сприймається з непідробним захопленням. З великим смаком були прикрашені інтер'єри двоповерхового палацу єпископа. У центрі будівлі на другому поверсі розташовувався Синодальний зал, прикрашений аркадою і живописом.
Лівий корпус резиденції теологічний факультет в своєму складі має семінарську церкву, яку вдалося зберегти. У церкві відновлено церковний спів і богослужіння. У цій святині Аlma Mater відбуваються таїнства хрещення та вінчання, яке проводять студенти-теологи та їхні духовні
наставники-викладачі.
Правий корпус школа псаломщиків по осі симетрії має вежу з годинником. На жаль, не все збереглося до нинішніх днів. Синодальний зал (тепер його називають Мармуровим) загинув у полум'ї в 1944 р. Разом з ним згоріла і синодальна бібліотека, що зберігала унікальні старовинні друковані видання та архіви. Нинішній інтер'єр Мармурового залу лише копія, створена реставраторами. Але ні розкішних кришталевих люстр, ні фресок на тему історії Буковинської церкви, ні мармурової підлоги вже не повернеш. Все, що залишилося з давніх часів решітки на підлозі. А «мармурові» колони приміщення вдала імітація з алебастру.
Проте пожежа змилувався над залом засідань Священного синоду (теперішній Червоний зал). Величезні венеціанські дзеркала здатні омолодити кожну жінку, яка в них подивиться, а кожного чоловіка позбавити від гріхів. Так стверджує легенда. Тому, що дзеркала по-справжньому цінні, венеціанські, не вірити немає причин: достатньо піднести до скла свічку або запальничку. Якщо уважно придивитися, замість одного вогника можна розгледіти цілих п'ять: саме стільки шарів срібла нанесено на дзеркало.
Дивовижний ансамбль резиденції красиво доповнює сквер, зачаровує закладений за головним корпусом парк з рідкісними породами дерев і романтичними гротами. В цьому природному оазисі встановлений бюст творця ансамблю - австрійського архітектора Йосипа Главки.
Чи існує в світі університет, більш красивий, навряд чи. Резиденція - це дух Буковини, симбіоз стилів і культур усіх народів, що заселяють цей край.
Можна проводити паралелі з середньовічними фортецями чи мавританським палацом, Алькасар в іспанській Гранаді, відшукувати елементи візантійської або романської архітектури, знаходити традиційні буковинські орнаменти в декорі дахів, прикрашених кольоровою черепицею, або дивуватися стелям парадних залів, так схожих на гуцульські шкатулки… А разом усі ці елементи створюють всепереможний акорд краси та гармонії.
Площа Філармонії
Площа Філармонії одна з найстаріших у місті. Ця площа також змінювала свою назву: Рудольфпляц, Дачія, площа Перемоги. Але старожили називали її по-своєму: Мельпляц, Мучна площа. Саме борошном тут торгували на початку ХІХ ст., Коли цю територію взяли під охорону: порохова, продуктовий склад, цегельний завод, військові казарми, в'язниця.
Ситуація змінилася в 60-х роках, коли площа стала однією з центральних. На місці в'язниці зросли охайні стіни готелю «Національ» (нині це один з корпусів фінансово-юридичного університету). В 1877 р. з'явилося будівля «Товариства сприяння музичному мистецтву», тепер обласної філармонії. Її стіни пам'ятають видатних музичних зірок: Соломію Крушельницьку, Енріке Карузо, Артура Рубінштайна, Сіді Таль.
Ще одна архітектурна домінанта площі - п'ятиповерхова будівля готелю «Брістоль». Зараз цей гуртожиток Буковинського медичного університету.
У 30-х роках ХХ ст. на площі на швидку руку був побудований так званий Критий ринок,
який функціонував до 1999 року.
У 2005 році площа була реконструйована і зараз перетворилася на красивий куточок старого міста для відпочинку чернівчан.
Площа Турецької криниці
Є в Чернівцях і зовсім нова площа Турецької криниці. Ця площа зайвий раз доводить, що Чернівці були і справді є полі етнічним містом. Розташований тут колодязь колись був прикрашений півмісяцем, що, можливо, і дало йому назва Турецький. Турки, які були тут у ХVII столітті, побудували поряд зі старим дерев'яним колодязем кам'яний резервуар для води. Вони з великою повагою ставилися до питної води. Таких Мурованих колодязів, побудованих турками, є на Буковині десятки.
У 1793 р. колодязь був капітально відремонтований, і недалеко був встановлений пост жандарма, який повинен був стежити за тим, щоб воду брали тільки для пиття. Колодязь довгий час був місцем, де православні християни святкували Водохреща. Воду з джерела брали також для єврейської мікви - ритуального басейну іудеїв, розташованого тут же, на площі. Крім того, колодязь служив на випадок пожежі. З давніх часів тут були міські лазні.
А в доавстрійскій період на цій площі проводились ярмарки.
Турецький міст колись нависав над водою, там, де тепер дорога, був рів і протікав
невеликий струмок. Відомий історик-краєзнавець, етнограф, професор Раймунд Фрідріх Кайндль у своєму дослідженні «Історія Чернівців» писав: «Маленький потік, нині впадає в Єврейський рів нижче Турецької криниці, брав початок від нинішньої школи на вулиці крайової палати і протікав по рову над Високим мостом. Тут знаходилася церква Св. Марії та Панський колодязь, який пізніше став називатися Турецьким».
Міст отримав свою назву від колодязя, бо був побудований вже в ХІХ столітті. А в 2008 р., до 600-річного ювілею Чернівців, на карті міста з'явилася й сама площа Турецької криниці.
Зараз вона відновлена, отримала вишукане облич з фонтанної чашею в центрі, оригінальними квітковими годинами на схилі.
Вулиця Ольги Кобилянської
Наприкінці ХІХ століття вулиця стає діловим і культурним центром. Вранці двірники мили бруківку і тротуари теплою водою з милом. А коли жителі найближчих сіл приносили сюди сільгосппродукти, то старанно витирали взуття.
Вхід на неї відкривають різностильові будинку колишнього гостинного двору «Три корони», побудованого в 1788 р., тепер приміщення обласного управління Нацбанку України. Через п'ятдесят метрів від її початку, біля ресторану «Дністер» (Раніше - «Віденське кафе», пізніше - «Європа»), який залучає увагу скульптурним зображенням в ніші другого поверху і оригінальною вежею, наліво відгалужується вулиця Олександра Доброго, у грамоті якого 8 жовтня 1408 вперше згадуються Чернівці.
Запрошує туристів до знайомства з різними архітектурними стилями Європи ХІХ ст. будівля під №22, побудоване у стилі історизму, а замкнутий простір його двору схоже на патіо епохи ренесансу. Цей будинок належав родині принца Гогенлое - намісника австрійського імператорського будинку. На початку минулого століття тут була Румунська національна громада «Дачія».
Цікавим в історичному та архітектурному плані є будинок №23. На головному фасаді, між вікнами другого поверху, збереглося зображення Св. Флоріана - покровителя пожежників і захисника людини від вогню. Тут була пожежна команда, а у дворі стояли пожежні вози. Сьогодні внутрішній дворик прикрашає відреставрована дерев'яна веранда - одна з небагатьох, які залишилися в Чернівцях з початку минулого століття.
Привертає увагу туристів будівля Чернівецького історико-краєзнавчого музею під №28, належало управлінню православного релігійного фонду Буковини. Одне з найбільш відомих будов міста під №29 - Палац урочистих подій.
Відразу ж після перетину з вулицею Челюскінців, особливо домінує Німецький народний дім (будівля №53). Його фасад, обробка залів - досить оригінальна інтерпретація мотивів німецького романтизму з впливом модерну. Ця архітектурна перлина була і залишається центром культурного, творчої і духовної життя німецької громади Буковини. На верхньому поверсі знаходиться музей німецькомовного письменника, вихідця з Чернівців Георга Дроздовського.
Не можна обійти увагою по правій стороні вулиці Польський народний дім (будівля №36), виконаний в стилі бароко з мотивами ренесансу, який об'єднував кілька товариств польської громади Чернівців. Тепер у ньому функціонують музична школа №2 та обласне товариство польської культури імені Адама Міцкевича.
Вулиця О. Кобилянської також відома своєю аптекою, яка знаходиться недалеко від Кафедральній вулиці, в будинку №43. Саме до її 100-річного ювілею тут відкрили аптеку-музей. Крім чудової збереженою ліпнини на стелі і стінах, там можна побачити дивовижні горщики з ліками, наприклад, старовинну ступку з валідолом, різні медичні пристосування столітньої давності. Музейні експонати вдало поєднуються з сучасними вітринами: адже тут також можна придбати і медичні препарати.
Соборна площа
Площа Чернівців, яка носить назву на честь цього храму - Соборна, сформувалася в другій половині ХІХ ст. і розташувалася на вершині плато, на якому розкинулися Чернівці. Ще раніше територія цієї височини використовувалася для проведення влітку Петрівських ярмарків: тут селяни продавали велику рогату худобу, дрібних домашніх тварин, коней і т.д. Пізніше на площі влаштували один з міських ринків, де селяни торгували продуктами, ремісники - своїми виробами.
У 1873 р. на південній стороні площі побудували Крайове управління, перед яким заклали невеликий дендропарк і на честь сторіччя приєднання Буковини до Дунайської монархії встановили пам'ятник Австрії. З того часу площа отримала назву площа Австрії. А надалі назва змінювалася в залежності від державного підпорядкування Буковини. Після Другої світової війни по периметру скверу, уздовж вулиці Червоноармійській, встановили величний монумент Перемоги.
Зараз площа є традиційним місцем проведення масових заходів чернівчан.
Кафедральний собор Святого Духа
Головний собор Буковинської православної митрополії був побудований в 1864 р. На замовлення Православного релігійного фонду, а в будівництві активно брав участь
перший митрополит Буковини, громадський діяч Євген Гакман.
Собор виконаний в архітектурному стилі класицизму. Хрестово-купольна конструкція собору складається з трьох нефів. Головний фасад виділений двома вежами-дзвіницями.
Вхід створений ризалітом, прикрашеним чотирма пілястрами. У трикутному фронтоні над входом розміщені атрибути митрополита - митра, хрест і палиця. Внутрішній інтер'єр
розписаний віденськими художниками під керівництвом К. Йобст.
За радянських часів храм був закритий і використовувався як виставковий зал та художня галерея. При цьому була втрачена поліхромний розпис першого ярусу та іконостас. У 1999 р. собор Святого Духа повернули церковній громаді. Після капітального ремонту та реставрації в соборі правлять літургію за східним обрядом української православної церкви.
Нині на території храму бронзовий пам'ятник першому митрополитові православної митрополії Буковини і Далмації Євгену Гакману, встановлений в 2006 р. на кошти спонсорів.
Миколаївський кафедральний собор
Серед пам'яток сакрального будівництва ХХ ст. окремо стоїть Миколаївський кафедральний собор побудований в 1939 році.
Архітектура культової будівлі відтворює румунський стиль неороманеск. Прототипом оригінального рішення скручених бічних бань храму стала церква в Куртя де Арджеш – місця останнього спочинку румунських королів.
Побудувати такий цікавий храм на досить обмеженому земельній ділянці було нелегко, але завдяки прийняття нестандартних рішень, головний вхід зробили на вулицю Руську, а вівтар орієнтували на схід, як і годилося. Тому в середині храму незвичайне розташування головної святині церкви - вівтаря, праворуч від входу. Хоча, звичайно, основна увага туристів буде прикута до незвичайній формі перекручених барабанів малих куполів. Завжди дивуєшся майстерності їх виконання та ілюзії запаморочення, якщо дивитися на барабани занадто довго.
У церкві проводиться літургія за західним обрядом української православної церкви.
Миколаївська церква
Стара чернівецька вулиця Петра Сагайдачного. Саме в цьому спокійному куточку ховається за широкою спиною Миколаївського кафедрального собору найдавніший храм міста Миколаївська церква, побудована старостою Чернівців боярином Строеску в 1748 році.
Вона скромна і маленька, ця церква так званого «хатнього типу» - тому що побудувана в часи, коли християнам не дуже дозволялося зводити собі величні храми на підвладних Порті землях. Церква має один об'єм, покритий високою гонтовим дахом. Будівля неодноразово реставрували, а у 1992 повністю відновлено.
Вірменська церква
На початку 70-х років ХІХ ст. католицька вірменська громада Буковини підняла питання пробудівництво капітального храму. Був створений громадський комітет, який очолив бургомістр Якуб фон Петрович. На зібрані кошти було замовлено проект Йосипу Главку, який у той час проводив будівництво резиденції буковинських митрополитів.
Вірменська католицька церква Святих Петра і Павла побудована в 1869-1875 рр. Це значне споруда в історичному стилі візантійсько-готичних будівель. В її оздобленні вдало поєднані цегляна кладка з білокамінної різьбленням. Головний фасад акцентований двома високими вежами. Інтер'єр прикрашений мармуровими вівтарями і поліхромним розписом.
У 1940 р. вірменська громада покинула Буковину, і церква була закрита. Наприкінці 80-х років минулого століття вона була відреставрована, і в 1992 р. тут відкрився зал органної та камерної музики обласної філармонії. Будівля ідеально підходило для звучання величного органу, який був побудований чеською фірмою спеціально для цього залу.
2009 року відновлено богослужіння, а в 2010 р. у її дворі була встановлена первісна
скульптура Святим Петру і Павлу.
Кафедральний собор Святої Параскеви
Собор Святої Параскеви один з найкрасивіших культових споруд міста. Собор побудований в 1862 р. на місці старої дерев'яної церкви. Архітектор А. Павловський використав елементи романського стилю і побудував храм за типом сербських храмів ХV століття. Над центральною частиною височить монументальний купол на барабані гранатом з вузькими здвоєними арочними вікнами. Стіни і фасади з усіх сторін оперезані аркатурним поясом. Всі вікна були заповнені кольоровими вітражами, від яких, на жаль, залишилося кілька фрагментів.
В історії Чернівців вона займає особливе місце, адже саме в церкві Св. Параскеви
29 лютого 1864 була відслужена панахида в пам'ять Тараса Шевченка. Служба ведеться за православним східним обрядом.
3.1 Обласний державний музей народної архітектури та побуту (Скансен)
Музей народної архітектури та побуту створений в 1977 р. Розташований на схилах великого рову по вул. Московської Олімпіади.
На території музею під відкритим небом представлені понад трьох десятків дерев'яних будівель. В середині храму виставлені ікони «буковинського примітиву», експонується також колекція сакрального живопису. Також тут розташовані типові будинки різних верств населення стародавньої Буковини. Щороку Скансен проводить народні свята, на які збирається велика кількість глядачів.
Чернівецький обласний краєзнавчий музей
Обласний краєзнавчий музей заснований в 1863 р. Сучасний музей розташований в двоповерховому будинку, що належав Православному релігійному фонду. Початок створення музею припадає на австрійський період, коли любителями старовини були зібрані перші музейні колекції.
У румунський період Крайовий музей було об'єднано з Промисловим і отримав назву музею імені короля Кароля ІІ (1935 р.).
У 1940 р. на базі Церковного та Крайового музею був створений Чернівецький обласний краєзнавчий музей.
Фонди музею налічують більше 80 тис. експонатів. Це унікальні старовинні друковані видання, монети, зброю, знахідки археологів, колекція народного костюма.
Чернівецький обласний художній музей
Художній музей створений в 1988 р. і розташований в будівлі колишньої Дирекції ощадного банку, яке є одним з кращих зразків віденської сецесії, пам'ятки національного значення. Ядро колекції музею складають предмети, зібрані Чернівецьким краєзнавчим музеєм, і її поповнення відбувалося під час наукових експедицій, а також за рахунок благодійних дарів окремих художників і меценатів. Фонди налічують більше 10 тис. експонатів, значна частина яких представлена на стаціонарній виставці.
Основою музейних фондів є мистецтво Буковини XVII-XX ст. - Від домашньої ікони народних майстрів до творів монументального мистецтва професійних художників. тут зберігається колекція буковинських килимів, вишиванок, писанок, твори різьбярів, ювелірів і т.д.
Музей історії і культури євреїв Буковини
Музей був відкритий в дні святкування 600-річчя Чернівців, в жовтні 2008 р. Значна кількість експонатів - старовинні книги, документи, поштові листівки, предмети релігії та побуту. Важливе місце займає релігійне життя євреїв Буковини. Музей знайомить з єврейським культурним і політичним рухом, літературної і повсякденним життям євреїв, їх професіями, симпатіями і духовними потребами.
Немає коментарів:
Дописати коментар