Виховна справа "День Матері"

                               СЦЕНАРІЙ  виховної години до Дня Матері

Мета: виховувати у здобувачів освіти любов і повагу  до матері, Батьківщини, Матері Божої.

Прищеплювати любов та повагу до старшого покоління.

 

Спи, - мати співає, - моє немовлятко,

Уроджене в люту годину дитятко!

Не будеш ти лиха і голоду мати.

                                   (Леся Українка)

 Я всіх питав із щирою душею:

 Яку ви любите найбільше мову ?

 І всі відповідали: „Ту, що нею співала рідна мати колискову”
                                        (Д. Білоус)

Майстер в/ н (вступне слово): Добрий день, дорогі учні ! Надворі весна. Як ми любимо цю пору року, відчуваємо справжню насолоду при спілкуванні з весняною природою. У ці травневі дні наша незалежна Україна відзначає величне свято День Матері. Саме в цей день усі вшановують і матір-неньку, і матір-землю, і матір-Божу.

Ми зібрались з вами сьогодні он-лайн, щоб прославити жінку, яка подарувала кожному із нас найцінніше – життя. Ця жінка – мама, любов якої – найсвятіше.

    Незважаючи  на те, скільки нам років, нам завжди потрібна мати, її ласка, щирий погляд і безмежна любов. І чим більша ваша любов до матері, тим світліше і радісніше життя.

Мати - це символ усього найкращого. В одному арабському прислів’ї говориться, що Бог створив на світі Матерів, щоб заступала Бога там, де його нема. Найчастіше повторюємо слово МАТИ у хвилини страждання, горя, розчарування, бо добре знаємо, що мати любить свою дитину, завжди зрозуміє її, подасть руку допомоги, розділить її радість і смуток.

Свічка материнського серця завжди освічує дорогу дитини в житті. В серці матері ніколи не згасає любов, бо воно ніколи не залишається байдужим. Хай кожний, хто має щастя мати матір, береже його, як найцінніший дар життя.

Класний керівник. Настав травень – найкращий місяць у році. Довкола все зеленіє, цвіте. Радіють матері, бо їх заслужено вшановують.

     Мати, мама, матуся, неня - такими словами величаємо жінку — матір. Скільки спогадів і тепла таїть у собі це магічне слово. Цим словом ми називаємо найдорожчу, найдобрішу, найкращу, наймилішу нам людину.

     І кожного, від немовляти і до глибокої старості, образ матері супроводжує через ціле життя. Мати навчила нас бути мудрими, добрими, навчила жити, вірити, любити і надіятися.

Яке найкраще слово у світі?

Раз мудрий хтось питав людей.

• „Здоров’я”, - відповів так хворий.
• „Ні, молодість !” – сказав старий...
• „Найкраще – хліб” – жебрак творить.
• „Побіда” – відповів стрілець.
• „Найкраще – воля” – рік невільник.
• „Ні, правда” – обстоював мудрець.

Аж тут з куточка

Обізвавсь сирітка, ще малий хлопчак:

Найкраще слово в світі: „Мама!”

І всі сказали: „Мама...! Так....!”

Майстер в/н   Мама... Чи є на світ слово більш прекрасне і ніжне ? У матері добрі та лагідні руки, найвірніше серце - в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим ! Материнська любов – це найсвятіше почуття, яке робить жінку здатною на найбільшу самопожертву.

Друга неділя травня – Всесвітній День матері. Ми відзначаємо це свято, щоб кожна матуся відчула любов і доброту своїх дітей. У цей день кожна дитина, мала чи велика, вітає рідну матусю, з вдячністю цілує її натруджені руки.

З приходом весни в усьому цивілізованому світі святкують День Матері. Це свято прийшло до нас із далекої Філадельфії, дякуючи зусиллям, молодої американки Анни Джервіс. Анна боляче пережила смерть матері й у 1918 році звернулась з листом до конгресменів, президента Америки, у яких просила раз на рік, а саме, навесні вшановувати Матір. Прислухались до її слів державні мужі і вже в 1924 році в СІЛА почали святкувати День Матері. Символом пам’яті стала квітка на грудях людей: рожева - означала, шану живій матері, біла – померлій. Ідею Анни підтримали у світі. Вперше в У країні це свято відзначалося в 1929 році на Галичині. Діти готували подарунок для матері, а найголовніше – намагалися бути чемними і слухняними. У національному одязі, з квітами в руках, під звуки музики тисячі дітей йшли вулицями міста чи села до площі, де відбувалося свято. Після 1939 року це свято було заборонено. А згодом навіть згадка про нього припадає пилюкою.

Відроджується Україна, а разом з нею свята, які були дорогими нашому народові.

І сьогодні свято – це свято Божої Матері, Матері України і нашої земної Матері. Вони с тими чистими джерелами, з яких людина живиться від першого свого подиху на цьому світі до останніх днів життя.

 

Класний керівник

Місяць травень – місяць небесної матері Діви Марії, яка для нашого народу є особливо шанованою, заступницею скривджених та знедолених, яка благословила у хресну путь сина, який став спасителем людства.

Учень    Можна у світі чимало зробити:

перетворити зиму на літо,

Можна моря й океани здолати,

Гору найвищу штурмом узяти.

Можна пройти крізь пустелі та хащі –

Тільки без мами не можна нізащо.

Бо найдорожче стоїть за словами:

„В світі усе починається з мами”

За всі тії скарби, що нам дала мати,

Прийшли ми всі нині її вшанувати.

„Мамо!” – кричить жінка народжуючи дитя. „Мамо!” – Кричить падаючи ранений солдат. „Мамо!” – перше слово, яке вимовляє дитина і недарма, бо першою людиною, яка схиляється над її колискою, є мама.

В усі часи та епохи ваша Краса і довершеність, любов і вірність давали чоловікам сил, мужності й відваги, надихали їх на великі звершення. Робили нездоланними.

І хоч сьогодні доля не завжди прихильна до нас, ми разом знайдемо можливості, щоб вона стала щедрішою і прихильнішою перш за все до Жінки, Матері, Дружини – берегинь нашого сімейного вогнища та душевного спокою. Як мало і в той же час, як багато значить ваш поцілунок для мам.

Перші поняття про щастя, добро й ласку нерозривно пов’язані з образом найдорожчої для нас людини – образом матері.

А мамина колискова пісня звучатиме найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні.

Учень

Колискова пісня, колискова –

То найперша материнська мова.

Пахне вона м’ятою і цвітом,

Чебрецем і суничним літом.

Пахне молоком і споришами...

Скільки в ній ласкавості і шани !

Скільки в ній тривожності, людської,

І надій, і сивини гіркої !...

Колискова пісня, колискова –

То щаслива материнська мова. (М. Сингаївський)
Пісня „ Росте черешня в мами на городі ” (дівчата)

Класний керівник

Материнство... святе і прекрасне, оспіване, поетами, увінчане художниками. У всіх народів і в усі віки. Жінка-мати була Охоронницею, добрим янголом домашнього вогнища. Її мудрість поважали в сім’ї, в її розрадах знаходило спокій зростання і знеболене синівське серце.
Послухайте легенду про матерів
(Легенда про матерів)

Легенда про матерів

Колись дуже давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили.

Восени, коли закінчувались польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували веселі свята (співали, танцювали), ігри, які закінчувалися пусканням стріл на щастя.

Дивитися на ці ігри виходив з морських глибин цар морів і океанів – Нептун. Це був надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії.

 

• Хоч як люди нахваляються своєю силою, а мене бояться. Ніхто з них не насмілився пускати стріли у бік моїх володінь! - говорив він, сміючись.

Одного разу вийшли до вогнища юнаки і, повернувшись у бік моря, всі як один пустили туди стріли.Як же розгнівався Нептун !

• Я всіх вас поховаю у безодні морській! – заревів він.

Жінки, дивлячись на свої синів, замислилися. Цар морський і справді може похоронити їхніх дітей у морі. А жінки були тут сильні, вродливі і ніколи не старіли.

Думали, думали жінки і вирішили віддати всю свою силу синам. Юнаки, взявши материнську силу, підійшли до самого берега моря.

Щоб не підпустити їх до води, Нептун кинув величезний вал, але юнаки встояли. А матері після цього стали слабкими.

Ти бачив будь-коли слабких жінок ? Якщо зустрінеш, то не посміхайся з них: всю свою силу вони віддали таким самим дітям, як ти.

Коли Нептун побачив, що юнаки витримали натиск важкого валу, він люто вигукнув жінкам:

• Хай ваші сини вистояли проти мене на березі, але в морі я порву їм руки!

Жінки знову зажурилися. Раптом на поверхню води вийшли дочки морського царя. Вони, як і їхній батько, були некрасиві, а тому і сказали:

• Жінки, віддайте нам свою красу – за це ми дістанемо з морського дна міцної трави, зів’ємо з неї жили для ваших синів. Тоді руки будуть у них такі ж як у нашого батька.

Жінки погодилися і віддали дочкам морського царя свою красу.

Якщо ти побачиш будь-де некрасиву жінку, не відвертайся від неї. Знай, що вона принесла в жертву свою красу заради дітей.

Коли цар Нептун дізнався про вчинок дочок, страшенна розгнівався, викинув їх з моря і перетворив на пташок чайок.

Ти чув, як чайки плачуть над морем ? Це вони просяться додому, але жорстокий батько не пускає їх. А моряки на чайок завжди дивляться і надивитися не можуть, тому що чайки носять красу їх матерів.

Нарешті юнаки, відчувши міць у руках і силу в плечах, вийшли в море. Вийшли вони і зникли. Чекають, чекають матері – не повертаються сини.

З’явився знову переді жінками Нептун і голосно-голосно зареготав:

 

·   Не діждатися тепер вам синів ! Вони заблукали. Вони забули, що на морі нема доріг.

Тоді жінки вигукнули:

Хай буде в наших очах менше світла, але хай над нашою землею ще ясніше горять зірки, щоб сини знайшли по них дорогу до рідних берегів !

Тільки сказали це, у небі ясно-ясно заблищали зірки. Юнаки побачили їх і щасливо повернулися додому. Ось, чому моряки сильні й непереможні: матері віддали їм все краще, що мали.

Звучить пісня „Мамина вишня”, муз. О. Пашкевича

Майстер в/н Мама... Закрий очі і прислухайся. І ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний. Його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть, коли станеш дорослим, завжди будеш пам’ятати мамин голос, мамині руки, мамині очі.

Пісня „Родина” сл. Б. Крищенка, муз. О. Злотника. („Родина, родина – то вся Україна ”)

Гіркі материнські сльози, гіркі, як полин, і пекучі такі. Чи буває у світі щось гірше? Палить кожна синівська полинною сльоза серце мами, Защемить: як над сином збереться гроза, серце мами,

І постане щитом на дорозі біди – серце мами,

Скільки є мудреців, та найвища завжди – мудрість мами.
Виховує мати синів і дочок, сподівається, що буде до кого на старість пригорнутися, а вони розлетяться по світу і довго-довго не навідуються до отчого дому...
Лише час від часу приходять скупі листи та схожі одна на одну телеграми. А коли нарешті знайдеться хвилька, аби відвідати отчий поріг, нерідко вже буває надто пізно...
Зі скрипом відчиняються перекошені двері, застогне пошарпана віконниця і додолу підстреленою горлицею впаде материнська любов...

Класний керівник

Тема „Батьки і діти” – вічна тема. Майже три з половиною тисячі років тому на колишніх таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Сіней, були висічені слова: „Шануй батька твого і матір твою, щоб добре було та щоб довголітнім ти був на землі”.

А сьогодні, ця 4-а заповідь, трохи призабута нами, червоною ниткою проходить через народну творчість, ми можемо навести чимало прикладів невдячності дітей. Та кожен з нас повинен пам’ятати, що байдужість до батька-матері не прощається.

(Легенда про байдужість - розповідає студент).

Байдужість до батька-матері не прощається

Живе у народі хвилююча бувальщина про материнську любов.

У маленькій лікарні на околиці великого міста лежали дві матері – Чорнокоса і Білокоса. Вони народили синів у один і той же день. Обидві матері були щасливі. Вони мріяли про майбутнє свої синів.

• Я хочу, щоб мій син став видатною людиною, - казала Білокоса мати. – Музикантом або письменником, відомим усьому світу. Або інженером космічних кораблів ...
• А я хочу, щоб мій син став доброю людиною, сказала Чорнокоса мати. – Щоб ніколи не забував матері і рідного дому, любив Батьківщину і ненавидів ворогів.

Щодня до молодих матерів приходили чоловіки: затамувавши подих, дивилися на личка своїх синів. А в очах сяяло щастя, подив і замилування.

Минуло тридцять років. У ту саму лікарню прийшли дві жінки – Чорнокоса і Білокоса. В їх косах уже сріблилася сивина, але жінки були такими ж гарними. їх обох поклали в одну палату, щоб лікувати серце.

Жінки впізнали одна одну, розговорилися.

• Ким же став твій син ? – спитала нарешті Чорнокоса мати.
• Видатним музикантом, - з гордістю відповіла Білокоса. – Він тепер диригує оркестром, виступає у найбільшому театрі, буває за кордоном. І назвала ім’я сина.
• А твій ким став ? – спитала Білокоса.
• Хліборобом. Механізатором. Син мій оре землю й сіє хліб, збирає врожай. Живемо ми в селі, у сина двоє дітей...
• А щастя тебе обминуло, - сказала Білокоса. – Твій син став простою, нікому невідомою людиною... їх мільйони...

І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав із села син. В очах неньки світилася радість, здавалося, вона в цю мить забула про всі болі. – Видужуйте, мамо, - сказав син і на прощання поцілував її. А до Білокосої матері ніхто не прийшов.

• У сина зараз концерт... Якби не концерт він, звичайно, прийшов би, - задумано мовила Білокоса мати.

На другий день надвечір до Чорнокосої матері знов приїхав син хлібороб. Привіз бджолиний мед, паляницю, яблука. Від щастя обличчя в Чорнокосої жінки світилося і зморшки розправлялися.

До Білокосої матері ніхто не приходив.

Увечері жінки лежали мовчки. Чорнокоса посміхалася, а Білокоса тихо зітхала, боячись, щоб її зітхання не почула сусідка.

Так повторилося і втретє, і вчетверте.

Минув місяць, до Білокосої матері так ніхто і не прийшов. Лікарі сказали Чорнокосій матері: „Тепер ви зовсім здорові”. А Білокосій тихо мовив: „Вам ще треба трохи полежати. Звичайно, ви теж станете зовсім здоровою”. Говорячи це, лікар дивився чомусь вбік.

За Чорнокосою матір’ю приїхав син. Він привіз букет великих червоних троянд.

Прощаючись з Чорнокосою матір’ю, Білокоса попросила побути з нею декілька хвилин наодинці. Коли з палати всі вийшли, Білокоса мати із сльозами на очах сказала:

• Скажи, Люба, як ти виховала такого сина ? Ти щаслива, а я... – і вона заплакала.
• Ми розлучаємось і ніколи більше не побачимось, - сказала Чорнокоса.

• Бо не може бути втретє такого дивного збігу. Тому я скажу тобі всю правду. Син, якого я народила в той щасливий день, помер... Помер, коли йому не було ще й року... А це... не кровний мій син, але рідний ! Я усиновила його трирічним хлопчиком. Але я для нього – рідна мати. Ти це бачила своїми очима. Я щаслива. А ти нещасна людина, і я глибоко співчуваю тобі. Якби ти знала, як я страждала в ці дні за тебе. Вийдеш з лікарні, піди до сина й скажи: його бездушність повернеться проти нього. Як він ставиться до матері, так і його діти ставитимуться до нього. Байдужість до батька-матері не прощається.

Майстер в/н     Вшановуючи матір, ми вшановуємо начало всього сущого, берегиню земного буття, адже попри всі негаразди сучасна українська жінка вміє бути веселою, гостинною, щедрою, вдячною, знає ціну справжніх людських почуттів і завжди велична у своїй небайдужості до рідної землі.

Кажуть, що все прекрасне в людині від променів сонця та від молока матері. Тому і звеличуємо ми нині вашу святу безкорисливу любов. Ми всі в неоплатному боргу перед вами.

Я хочу, щоб ви низенько вклонились своїм матерям , любим бабусям за за  безсонні ночі, коли вони сиділи над нашими колисками, за їхнє велике терпіння, ніжні руки і гаряче серце. Це їхня повсякденна турбота і невтомна праця, їхня палка любов благословляють вас у дорогу життя. Здоров’я і щастя вам, наші мами і низький уклін.

Класний керівник
Хай квітують Ваша краса та материнство, не зміліють джерела доброти, натхнення і мудрості.

Нехай чарівна і загадкова посмішка супроводжує вас завжди у свята і будні, на роботі й удома, серед рідних і друзів, по весні й осінньої пори.

Нехай удача супроводжує Вас усюди.

Нехай увесь світ, з незліченними його принадами буде біля Ваших ніг.

Хай Бог охороняє Вас від злого

Хай світить сонце і колосяться жита,

Щоб були Ви щасливі і здорові

На многії і благії літа.

8 травня 2022р. - День пам'яті та примирення

 

        Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів.

       Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі й боролися проти тоталітарних режимів. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир.

       Акцентуємо в ці дні на людське, а не лише на геополітику і військову стратегію й тактику. Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.

       Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і потенційно загрожує миру у всій Європі. Ця боротьба триває щоденно вже восьмий рік і ми не маємо права програти, бо, як і три чверті століття тому, захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.

      Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця у Другій світовій для ведення агресивної політики у наш час. Сьогодні влада Росії поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями Другої світової війни. У цьому вона більше нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х, напередодні глобального конфлікту.

     День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися. Саме тому ми обираємо європейську відповідальну модель пам’ятання під гаслом “Ніколи знову” замість екзальтованої маніпуляції під гаслом “Можєм повторіть”. Зважаймо, що у державах, де важливе кожне людське життя, де гуманність визнається найвищою цінністю, ідеї про «повторіть» не приживаються, адже повага до людської гідності – це свого роду «імунітет» від вірусів дегуманізації. В цьому контексті мир це не закляклий страх перед ворогом, не капітуляція, не просто відсутність військових дій, а ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.

    Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За панування над Україною воювали дві тоталітарні системи (нацисти і комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння використовувала у власних цілях “українське питання”. Однак єдиним справді українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди і організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних систем. До таких організацій, зокрема, зараховують і Українську повстанську армію.

    Історія нас вчить, що Український народ перемагає тоді, коли ми єдині, соборні, діємо разом і захищаємо те, що нам дороге. Коли ми разом, коли ми відчуваємо, що справедливість на нашому боці і стоїмо за свою землю, тоді ми непереможні.

    Завершення Другої світової війни, на жаль, не звільнило світ від тоталітарних режимів. Комуністичний Радянський Союз скористався із перемоги над нацизмом і укріпив свої позиції у світі. Він проіснував аж до 1991 року і за цей час був ініціатором або причетним до численних злочинів (геноциди, військові інтервенції, каральна психіатрія, розробка та використання заборонених озброєнь тощо).

                                                                                        Внесок українців

    Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 року СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945-го означала завершення Другої світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще кілька років. Організований спротив радянській владі на Західній Україні тривав до 1954 року, а окремі сутички – до 1960-х.

    Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом і союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тисяч осіб), Польщі (120 тисяч), СРСР (більше 7 мільйонів), США (80 тисяч) і Франції (6 тисяч), а також визвольного руху в самій Україні (100 тисяч в УПА) – разом понад 7 мільйонів осіб. Понад 2,5 мільйона українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тисяч стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.

    Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці були позбавлені власної державності. З різних причин на німецькому боці воювало до 250 тисяч українців і до 50 тисяч було мобілізовано до армій союзників Третього Райху.

 

                                                                                               Наслідки

    Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Найтяжчі – демографічні. Війна й окупація призвели до різкого, катастрофічного зменшення кількості населення, значних деформацій у його національному, статевому, віковому та професійному складі. Демографічні зміни такого характеру відбулися внаслідок взаємодії багатьох чинників: мобілізації значної частини чоловічого населення та його масової загибелі; депортацій 1939–1941 та 1943–1945 років; загибелі мирного населення на теренах воєнних дій; евакуації у тилові регіони СРСР на початку війни; масового знищення нацистами та їхніми союзниками значної кількості військовополонених і цивільного населення; депортацій працездатного населення на примусові роботи до Німеччини; жорстокого протистояння сил руху опору в німецькому тилу; високої смертності під час окупації від голоду та хвороб; значного зменшення народжуваності тощо.

   Сукупні демографічні втрати України упродовж 1939–1945 років наразі оцінюються у понад вісім мільйонів осіб. За підрахунками вчених, Центральна, Південна та Східна Україна втратила 30% населення, Галичина – 22%, Волинь і Полісся – 12%. Для поповнення демографічних втрат воєнного періоду республіці знадобилося близько 25 років. Водночас Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України практично зникли такі національні спільноти як німці, кримські татари, євреї. Нацистський окупаційний режим в Україні був одним із найжорстокіших у світі. Безпосередньо своїми руками або із залученням “добровільних помічників” із числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 мільйона українських євреїв і 20 тисяч ромів.

    Внаслідок війни змінився також етнічний баланс населення українських міст. У містах Сходу та Півдня України посилився й укріпився російський елемент, натомість у містах і містечках Центральної України українці стали домінуючим етносом після винищення нацистами євреїв, а на Західній Україні українці замінили в містах репатрійованих поляків, румунів, чехів, угорців і знищених євреїв.

    Суперечливими є статистичні дані щодо матеріальних збитків України внаслідок Другої світової війни. Зокрема, за повоєнними підрахунками, було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, спалено близько 320 тисяч господарств.

                                                                                        Про мак пам’яті

       В українській міфології мак має дуже багато значень. Ця квітка часто згадується в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби: “Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке – як мак процвітає...”.У відомій пісні “Ой, ти, Морозенку, славний козаче”, мак згадується поруч зі смертю козака: “…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко в неволю попався…” Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну.

      З народної творчості мак у такому символічному значенні перейшов у художню літературу. В Івана Франка: “Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе”. Легенду про мак обробив і Михайло Стельмах у творі “У долині мак цвіте”: “…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…” Одна із героїнь роману Олеся Гончара "Прапороносці" гине в долині червоних маків.

                                                                                      В сучасній Україні

Червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році. Дизайн розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України. Автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з другого – кривавий слід від кулі. Поруч із квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни – 1939–1945 та гасло “Пам’ятаємо. Перемагаємо”.

                                                                         Всеукраїнська акція “Мак пам’яті”

Рекомендується виготовляти стилізовані червоні маки з паперу або тканини та розміщувати на одязі на лівій стороні грудей, якомога ближче до серця. Використання маків великого розміру або зображень на великих площинах: бігбордах, сітілайтах, стелах, дошках, інших носіях як оздоблення класів, залів чи публічного простору залишається на розсуд організаторів за умови збереження гідної пошани до цього символу.

Український інститут національної пам’яті звертається з проханням до українців цими днями доповнити одяг червоним маком – символом пам’яті майже 8 мільйонів загиблих співвітчизників та 65 мільйонів убитих у світі.

 

 

 

 

 

 

 

8 травня - День матері в Україні

                 Кожного року День матері в Україні відзначають у другу неділю травня. Зазначимо, що в Україні святкування Дня матері встановлено указом президента від 10 травня 1999 року. В останні роки День матері став дуже популярним в Україні, тому дедалі більше українців планують цей день заздалегідь, намагаючись привітати найріднішу людину по-особливому.

                                                                       День матері: історія свята

• 1907 рік - вперше з ініціативою вшанування Дня матері у пам'ять про свою маму виступила американка Анна Джарвіс з Філадельфії. Вона написала листи до держустанов, законодавчих органів, запропонувавши один день у році присвятити вшануванню матерів.
• 1910 рік - штат Вірджинія перший визнав День матері офіційним святом.
• 1914 рік - президент США Вудро Вільсон оголосив другу неділю травня національним святом на честь усіх американських матерів.
• Слідом за США другу неділю травня оголосили святом 23 країни, серед яких, наприклад, Україна, Естонія, Австралія, Індія, Гонконг, Мексика, ОАЕ. 
  

                                                                  Традиції святкування Дня матері

У цей день заведено вітати матерів та дарувати їм символічні подарунки. Також багато родин у це свято збираються разом, щоб подякувати свого самого рідної людини за все. Ті, у кого мама померла, в цей день поминають її.

Зазначимо, що привітання з Днем матері схожі на привітання з 8 Березня - з тією лише різницею, що вони адресовані не всім жінкам, а тим, хто пізнав щастя материнства або скоро стане мамою.

День матері – це особливе свято, коли можна ще раз нагадати найдорожчій людині, як ви її цінуєте та любите. Діти в цей день дарують своїм матерям квіти, листівки, присвячують їм вірші та пісні. Пам'ятайте, що головне в це свято – ваша увага.

У США та Австралії, наприклад, існує традиція носити в цей день на одязі квітку гвоздики. Причому колір має значення, так кольорова гвоздика говорить про те, що мати у цієї людини жива, а білі квіти приколюють до одягу в пам'ять про померлих матерів.

 

                                                              Привітання з Днем матері у віршах:

 

Матусю єдина, матусю рідненька,
Щоб ти не хилилась в журбі.
І в осінь, і взимку, весною і влітку,
щастя й здоров'я тобі.
Уклін тобі, мила матусю, лебідко,
За щирість, за ніжність,
За ласку й тепло.
Хай сонце сміється,
хай все удається тобі!

 

Найдобріша, найкраща матусю рідненька!
В цей день ми вклоняємось дуже низенько.
За сонечко ясне, за серце прекрасне,
За те, що добром зігріваєте нас,
За те, що в щасливу і скрутну хвилину
Ми можемо всі прихилитись до вас.
Хай вас обминають невдачі та грози,
Нехай лиш від сміху з'являються сльози,
Міцного здоров'я з роси і води,
Бадьорість та настрій хай будуть завжди!

 

 

 

 

 

 

 

***

Матусю єдина, матусю рідненька,
Щоб ти не хилилась в журбі.
І в осінь, і взимку, весною і влітку,
щастя й здоров'я тобі.
Уклін тобі, мила матусю, лебідко,
За щирість, за ніжність,
За ласку й тепло.
Хай сонце сміється,
хай все удається тобі!

***

Найдобріша, найкраща матусю рідненька!
В цей день ми вклоняємось дуже низенько.
За сонечко ясне, за серце прекрасне,
За те, що добром зігріваєте нас,
За те, що в щасливу і скрутну хвилину
Ми можемо всі прихилитись до вас.
Хай вас обминають невдачі та грози,
Нехай лиш від сміху з'являються сльози,
Міцного здоров'я з роси і води,
Бадьорість та настрій хай будуть завжди!

***

https://maximum.fm/novini_t2

 

Матусю єдина, матусю рідненька,
Щоб ти не хилилась в журбі.
І в осінь, і взимку, весною і влітку,
щастя й здоров'я тобі.
Уклін тобі, мила матусю, лебідко,
За щирість, за ніжність,
За ласку й тепло.
Хай сонце сміється,
хай все удається тобі!
https://maximum.fm/novini_t2

Матусю єдина, матусю рідненька,
Щоб ти не хилилась в журбі.
І в осінь, і взимку, весною і влітку,
щастя й здоров'я тобі.
Уклін тобі, мила матусю, лебідко,
За щирість, за ніжність,
За ласку й тепло.
Хай сонце сміється,
хай все удається тобі!
https://maximum.fm/novini_t2

***

Матусю єдина, матусю рідненька,
Щоб ти не хилилась в журбі.
І в осінь, і взимку, весною і влітку,
щастя й здоров'я тобі.
Уклін тобі, мила матусю, лебідко,
За щирість, за ніжність,
За ласку й тепло.
Хай сонце сміється,
хай все удається тобі!

***

Найдобріша, найкраща матусю рідненька!
В цей день ми вклоняємось дуже низенько.
За сонечко ясне, за серце прекрасне,
За те, що добром зігріваєте нас,
За те, що в щасливу і скрутну хвилину
Ми можемо всі прихилитись до вас.
Хай вас обминають невдачі та грози,
Нехай лиш від сміху з'являються сльози,
Міцного здоров'я з роси і води,
Бадьорість та настрій хай будуть завжди!

***

https://maximum.fm/novini_t2

***

Матусю єдина, матусю рідненька,
Щоб ти не хилилась в журбі.
І в осінь, і взимку, весною і влітку,
щастя й здоров'я тобі.
Уклін тобі, мила матусю, лебідко,
За щирість, за ніжність,
За ласку й тепло.
Хай сонце сміється,
хай все удається тобі!

***

Найдобріша, найкраща матусю рідненька!
В цей день ми вклоняємось дуже низенько.
За сонечко ясне, за серце прекрасне,
За те, що добром зігріваєте нас,
За те, що в щасливу і скрутну хвилину
Ми можемо всі прихилитись до вас.
Хай вас обминають невдачі та грози,
Нехай лиш від сміху з'являються сльози,
Міцного здоров'я з роси і води,
Бадьорість та настрій хай будуть завжди!

***

https://maximum.fm/novini_t2

 

 

 

 

 

26.04.2022р. - 36-а річниця Чорнобильської катастрофи

                 26 квітня 1986 року — день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше — Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

 

              Про відповідальність комуністичного режиму

              Понад 30 років минуло з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися. Злочинні дії влади щодо приховування інформації з одного боку поглибили непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого — спричинили активізацію національно-демократичного руху, що в кінцевому підсумку привело до розпаду СРСР. Приховування інформації владою спричинили активізацію екологічного і національно-демократичного руху. Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до непоправних медичних, економічних і соціальних і гуманітарних наслідків. За екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи. На той час керівництво Радянського Союзу проголосило гласність і відкритість. Однак надзвичайна ситуація на ЧАЕС засвідчила фальшивість гасел. Розуміючи, що екологічна катастрофа такого масштабу матиме негативні наслідки для комуністичного режиму, керівництво СРСР обрало курс на її замовчування. Уся інформація про Чорнобильську катастрофу одразу опинилася під ідеологічним контролем КПРС і КГБ. Чорнобильська трагедія засвідчила неготовність державної верхівки підпорядкувати політичні інтереси гуманістичним цінностям життя і здоров’я людей. Щоб продемонструвати, буцімто ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво не відмінило першотравневу демонстрацію. На Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі школярів. Наступного дня всі газети рясніли парадними повідомленнями. Тим часом на вкрай обережні поради від міністра охорони здоров’я щодо заходів безпеки спромоглися аж 9 травня!

 

                 Що сталося проти ночі 26 квітня 1986 року?

            25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували.

            Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався. Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.

            На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.

            Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).

           У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста — 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку — «Що це позначає?». Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки. На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли. Пожежні прибували «з голими руками», без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу — водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.

 

                               Коли почалася евакуація?

             Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося лише через 36 годин — опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про «тимчасову евакуацію» мешканців Припʼяті — найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч.

            Місто розділили на 5 секторів. У кожному призначили відповідальних. Працівники штабу обійшли квартири. Рекомендували зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності, документи та продукти харчування на перший час. Інші речі, наприклад, посуд і дитячі іграшки, а також свійських тварин вивозити не дозволили. Зі спогадів Людмили Харитонової: «Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами, собаками. Кицьки, витягнувши хвости, заглядали в очі людям, нявчали, собаки вили, прориваючись до автобусів. Але брати тварин категорично заборонялося. В них була дуже радіоактивна шерсть».

            Аби зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за три дні вони зможуть повернутися додому. О 13:50 жителі зібралися біля під’їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тис осіб. У Прип’яті залишилося 5 тис, які були залучені до невідкладних робіт.

           Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний фон. Тим не менше, парад відбувся. 2 травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції — на 6-й день після аварії.

          До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською зоною відчуження, до якої увійшли північ Поліського та Іванківського району Київської області (там розташована електростанція, міста Чорнобиль і Припʼять), а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю. Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення, зрівняли з землею бульдозерами. Більшість людей виселяли до сусідніх районів Київської області. Для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року почали будувати наймолодше місто України — Славутич. Спорудження завершили в рекордно короткі терміни — перші мешканці оселилися в 1987–1988 роках.

 

               Коли з’явилося перше інформаційне повідомлення?

          Інформаційна політика в перші тижні після катастрофи посіяла недовіру до влади. Вона, разом із центральною та республіканською пресою, телебаченням зберігали мовчання про аварію аж доки про неї почали говорити за кордоном і стало зрозумілим, що приховати аварію неможливо.

          Отже перше в СРСР офіційне повідомлення під тиском міжнародної спільноти було зроблено аж 28 квітня. Тоді головна телевізійна програма новин «Врємя» о 21:00 лаконічно повідомила: «На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджено один із атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створено урядову комісію». Зрозуміти справжні масштаби трагедії із цього повідомлення було важко.

         Так само вкрай скупими на подробиці були перші повідомлення українських ЗМІ. Наприклад, газета «Правда України» 29 квітня 1986 року на третій шпальті розмістила повідомлення Ради Міністрів СРСР: «На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджений один із атомних реакторів. Вживаються заходи з ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створена урядова комісія».

        А наступного дня газети подали дещо розлогіші, втім не більш інформативні повідомлення . Перші поради щодо самозахисту людей від впливу радіації з’явилися в «Правді України» 9 травня. Стаття «Рекомендовані заходи з безпеки» переписувала радіо-інтерв’ю із тодішнім міністром охорони здоров’я Анатолієм Романенком, в якому йшлося: «Головний наш ворог — пил, як можливий носій радіоактивних речовин... В останні дні на вулицях та у дворах стало менше дітей, що грають. І це правильно. Хоча прямої небезпеки опромінення сьогодні практично немає, давайте будемо берегти їх у першу чергу від пилу».

Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов звернувся щодо аварії на ЧАЕС 14 травня! Наступного дня заяву Михайла Горбачова передрукували й українські видання.

 

   Уродженець Полтавщини Олександр Лелеченко - Герой України

        Лелеченко Олександр Григорович народився 26 липня 1938 року у селі Новоріхівка Лубенського району Полтавської області. В 1966 році закінчив електроенергетичний факультет Київського політехнічного інституту. На Чорнобильську АЕС прийшов 31 березня 1975 року на посаду начальника зміни електричного цеху. До цього часу працював старшим майстром Запорізької ГРЕС. З 1979 року був призначений заступником начальника електричного цеху з експлуатації. В перші години аварії Олександра Григоровича було викликано на станцію. Одноособово прийняв заходи з відключення від незміщуючого обладнання електролізної станції четвертого енергоблоку. Організував забезпечення електропостачання обладнання систем безпеки і систем пожежогасіння. Ужив заходи до обстеження електрообладнання аварійного блоку і запобігання розповсюдження аварії на неушкоджені енергоблоки. Помер 07 травня 1986 року від променевої хвороби в Київській лікарні. Указом Президента Леоніда Кучми його посмертно нагороджено відзнакою президента України — Хрест «За мужність», а Указом Президента Віктора Ющенка № 328/2006 від 21 квітня 2006 року посмертно надано найвище звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

 

 

 

 

 

 

Акція "Дитячі книжечки для дітей переселенців"

                   Дитячі книжечки створені спеціально для дітей дошкільного віку. Постійне спілкування з книгою забезпечує для дитини розвиваючий ефект та набуває велике виховне значення. Чим молодша дитина, тим більше уваги художники приділяють оформленню ілюстрації книжки. Це робиться для того, щоб зацікавити дитину до читання, розглядання картинок та малюванню.
                   Мої вихованці, учні групи №14 (як і більшість навчальних груп Чернівецького ВПУР) долучились до акції і придбали яскраві, кольорові книжечки та розмальовки для дітей переселенців. Придбані книжечки будуть відправлені адміністрацією ЧВПУР маленьким всезнайкам. Сподіваємось, що такі подарунки принесуть дітлахам гарний настрій та задоволення.

 

 

 

Конкурс он-лайн плакатів "Мова - наша зброя"

                  Викладачі філологічних дисциплін та керівники груп Чернівецького ВПУ радіоелектроніки долучились до конкурсу он-лайн плакатів із загальною проблематикою "Мова - наша зброя. Говорімо українською" (відповідно до завдань діяльності ЗП (ПТ) О області в умовах воєнного стану). Навчальні групи ЧВПУР, в тому числі і здобувачі освіти групи №14 підтримали означену ініціативу. Мій вихованець Абдулаєв Валерій намалював плакат "Наша мова - наша зброя", який буде розглядати журі училища. Сподіваємось, що робота Валерія сподобається і буде брати участь у обласному конкурсі. Бажаємо учню Абдулаєву В. успіхів та перемог!