Отримала сертифікат підвищення кваліфікації за видом "вебінар" (10.12.2020р.)

                 Як говорить стара мудра істина: "Навчатись ніколи не рано й ніколи не пізно". 

 

6 грудня – День Збройних Сил України

 

   Збройні Сили України — це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

   Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.

    Збройні Сили України організовуються і функціонують на основі Воєнної доктрини України, затвердженої Верховною Радою, і законів України «Про Збройні Сили України» та «Про оборону України».
    Воєнна доктрина — це прийнята державою система поглядів і положень про її військову безпеку, про будівництво Збройних Сил, їх існування та використання. Воєнна доктрина України має оборонний, миролюбний, а не агресивний характер. Стратегічним завданням України в галузі оборони є захист її державного суверенітету і політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканності кордонів. Воєнна доктрина співвіднесена з економічною та зовнішньополітичною доктринами України і скоординована з воєнними доктринами сусідніх держав.
             Основними напрямами реалізації Воєнної доктрини України є:
— прагнення вирішувати усі міжнародні проблеми невоєнними засобами;
— забезпечення оборони держави воєнними засобами;
— будівництво боєздатних Збройних Сил;
— створення матеріальної основи якісно нового війська.
   Воєнна доктрина виходить із того, що державний кордон України із суміжними державами є остаточно встановленим, а сама Україна не має територіальних претензій до жодної держави. Використання Збройних Сил можливе в разі збройної агресії, посягань на територіальну цілісність України, а також при виконанні Україною своїх міжнародних зобов’язань.
   Воєнна доктрина проголошує, що Україна ніколи першою не розпочне бойових дій проти іншої держави, якщо сама не стане об’єктом її агресії. Відмова від використання першою своїх Збройних Сил зовсім не означає, що Україна має завжди дотримуватися пасивної стратегічної оборони. В умовах війни можуть бути активно і широко використані всі форми сучасного воєнного мистецтва: стратегічне розгортання, відбиття повітряно-космічного удару, стратегічна наступальна, оборонна операція та ін. Воєнна доктрина України передбачає спільні дії у воєнний час Збройних Сил із Прикордонними військами, Національною гвардією, Службою безпеки, Внутрішніми військами, силами Цивільної оборони.

  Збройні Сили України будуються і здійснюють свою діяльність на основі таких принципів:

 Принцип демократії і гуманізму. В діяльності армії та флоту повинно враховуватися те, що найвищою суспільною цінністю є людина. Захист її життя, інтересів, створення необхідних умов у армії для розвитку, подальшого вдосконалення особистості є найголовнішим.
  Принцип верховенства закону. Ніщо в Збройних Силах України не має такої сили, як сила закону. Виконання Конституції і законів України, статутів Збройних Сил України та наказів командирів є обов’язком кожного військовослужбовця. Порушення законів України тягне за собою дисциплінарну, кримінальну відповідальність.
  Принцип єдиноначальності і колегіального вироблення рішень означає, що кожний командир, як єдиноначальник, перш ніж прийняти певне рішення, повинен враховувати думку, позицію колегіального органу (військової ради, зборів офіцерів, солдатів). Колегіальність у прийнятті рішень була, починаючи із Запорізького війська, доброю традицією української армії. Єдиноначальність забезпечує чіткість і оперативність управління військами, повну відповідальність командира за бойову готовність частини, корабля.

   Після Революції Гідності та початку воєнних дій на сході України розпочалася нова сторінка літопису українських Збройних сил . Попри тотальну руїну в армії, корупцію, зради, втрати і підступність ворога, українським військовим вдалося відстояти незалежність Батьківщини, захистити власний народ від агресора, а також відновити обороноздатність Збройних сил.

   Наразі наша армія відновила свою боєздатність, а Україна відмовилася від позаблокового статусу і оголосила про свої наміри вступити в НАТО. На сьогодні, відповідно до рейтингу Global Firepower Index-2019, Збройні сили України за своєю боєздатністю посідають 29-те місце серед 136 країн.

   День Збройних сил України — це насамперед свято на честь тих, хто нині захищає територію нашої країни від ворогів, піклується про безпеку та зміцнення обороноздатності Української держави. Це свято хоробрих військовослужбовців, завдяки незламному духу яких наша країна досі лишається суверенною незалежною державою.

  Митрополит Київський і всієї України Епіфаній зазначив, що українські військовослужбовці, які захищають незалежність і свободу нашої держави, як ніхто потребують Божого захисту.

"Сьогодні, в День Збройних сил України, з особливою пошаною висловлюю слова вдячності усім нашим військовослужбовцям – хоробрим чоловікам і жінкам – та вітаю їх з професійним святом. Ви здійснюєте дуже важливу місію: захищаєте рідну землю, нашу незалежність та свободу. Тож у ваш день зичу непереборної сили духу та Божого захисту!" - написав владика.

Він також нагадав про роль військових капеланів, які є духовною опорою і підтримкою військових і їхніх родин.

   "Українські капелани – служать Богу й Україні, і кожен з них, часом навіть із ризиком для власного життя, підтримує дух наших захисників. Нині маємо понад 600 діючих військових капеланів від Православної церкви України", - зазначив митрополит Епіфаній.

 

 

Проведеня планових батьківських зборів онлайн

      Сьогодні, тобто п'ятого грудня 2020 року були проведені планові батьківські збори групи №14 Чернівецького ВПУ радіоелектроніки на ресурсі "Zoom". Обговорювались наступні питання, а саме: закінчення першого семестру 2020/2021 н.р., успішність учнів, іспити у формі ЗНО, виробнича практика на підприємствах міста Чернівці та області. Я і мій колега, майстер в/н Денис І.С. повідомили батьків про графік змішаного навчання по в/н. Всі присутні на онлайн конференції відмітили, що ця модель є дієвішою, ніж в/н в режимі онлайн. Під час спілкування батьки ставили питання, які їх цікавили та отримали конкретні відповіді. Атмосфера спілкування була тепла та доброзичлива. Дякую всім батькам за присутність на зборах, розуміння та співпрацю! 

 

Виробниче навчання учнів групи №14 за змішаною моделлю навчання

              Сьогодні, тобто 4 грудня 2020 року, виробниче навчання учнів групи №14 Чернівецького ВПУ радіоелектроніки проводилося за змішаною моделлю навчання. Частина учнів працювала у майстерні, а частина - у режимі - онлайн. Тема уроку: "Підключення автономного вуличного освітлення та виконання ремонту електроінструментів". Кожен учень виконував свою роботу. Так, наприклад, Ілащук Максим збирав магнітний пускач з двох точок, Кордубан Андрій зачищав дроти у кутовій шліфмашині, а Агапі Роман збирав сонячну панель. Ми з колегою, майстром в/н Денисом І.С., були поряд та консультували їх у процесі роботи. Наші підопічні гарно та продуктивно працювали і отримали хороші оцінки.

Відвідування училища випускником Андрієм Онофрійчуком

       Сьогодні, тобто 1 грудня 2020 року, нас відвідав випускник ЧВПУР, колишній учень групи №14 Онофрійчук Андрій, який відслужив в Збройних силах України. Перше відвідання в Чернівцях було до нашого навчального закладу, де Андрій навчався 3 роки в групі №14 з професії"Слюсар-електромонтажник; Слюсар-електрик з ремонту електроустаткування". Також Андрій завітав у гуртожиток, в якому проживав всі роки навчання та спілкувався з одногрупниками та друзями. Він хотів побачити багатьох викладачів та майстрів виробничого навчання, але нажаль ця зустріч не вдалася, тому що йшли уроки. Наш випускник планує продовжувати працювати на заводі "Аутомотів Електрік Україна". Нам дуже приємно, що Андрій пам'ятає улюблене училище, директора та заступників, викладачів та своїх керівників групи, які надали йому путівку у життя. 

 

28 листопада - День пам'яті жертв Голодомору (1932-1933)

        «Без минулого – немає майбутнього». «Хто не знає своєї історії – той не має свого майбутнього». Ми дуже
часто чуємо ,чули і будимо чути ці вирази,особливо зараз, в наш час,коли людина має право на свою власну думку.
Що ж означають ці фрази, і чи варті вони тієї уваги і важливості, яку ми їм приділяємо. Відповідь може бути
лише одна – звичайно варті.
     На гіркому досвіді українці збагнули,що наша історія потребує нашої уваги, розуміння, а головне – знання.
Дана тема являється дуже болючою, інколи незрозумілою та загадковою. На жаль, тільки нещодавно люди
усвідомили серйозність цієї теми, необхідність в її вивченні. Нарешті ми позбулися остраху вільно говорити,
на весь голос розповісти людям правду про «національну трагедію» , про цю «особливу» сторінку з історії
Українського народу. Нарешті в шкільних підручниках ми можемо прочитати правдиві, хоча й болючі факти.
Тепер ніхто не зможе сказати, довести , що у всьому винна засуха та неврожай, ніхто вже не зможе замилити
нам очі неправдою.
       Тільки 26 листопада 1998 року, указом Президента України було встановлено День пам’яті жертв голодомору.
У травні 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор
1932 – 1933 років актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним результатом – 226 голосів.
Тільки 28 листопада 2006 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні».
Чому ж ми так пізно позбулися страху,витерли запилену сторінку з товстелезного підручника Історії України.
Лише через 70 років Генеральна Асамблея ООН поширила заяву, у якій визнала Голодомор 1932 – 1933 років
«національною трагедією українського народу», хоча ще в 1984 році конгресс США створив комітет при
Гарвардському університеті, котрий займався вивченням причин Голода на Україні. Не можно не відзначити,
що американці спромоглися раніше за українців розпочати вивчення Голодомора, коли в Україні тільки стало
можливим говорити про голодомор після грудня 1987 року,я вже нічого не кажу про те, щоб створювати
якісь спеціальні заклади. Хочеться ще сказати, що ця проблема являється не лише причиною для замислення
над пройденим, пережитим, але й серйозним завданням,більше не допустити такого «відношення» до українців,
і до народу взагалі.
     Даний етап історії більше не дозволить урядові робити помилки такого маштабу, не дасть можливості загубити
українську націю. На мою думку, особливо покоління ХХI століття має знати історію свого краю, особливо,
такі жахливі, заплямовані сторінки. Це стосується не лише українців,а й у першу чергу нового покоління росіян,
які поки що ,на жаль, не знають, або знають, та просто не можуть в це повірите, повірите в те, що їх уряд
минулих років коїв такі жахи, влаштував такий террор проти братнього народу. Головним завданням на сьогодні
являється поширенням правдивих знань про Голодомор, не про Голод - а саме про Голодомор. Весь світ має
знати про те, як люди страждали на Україні. В жодному куточку світі не було проявлено такої жорстокості,
такого террору протии народу, світ ще не бачив таких жахливих картин смерті.
    Факт геноциду українців сталінським режимом у 1932 – 1933 роках було офіційно визнано 11 урядами країн світу,
серед яких Австралія, Угорщина, Ватикан, Литва, Сполучені Штати Америки. Але,нажаль,в підручниках ісотрії
європейських держав,ще досі лунають такі слова,як: етноцид, класоцид, селяноцид,аби уникнути визначення
терміну про геноцид 1932-1933 на українському селі. Для того об інші держави дізнавались більше про Голодомор,
щоб його визнали на міжнародному рівні в Україні створили Асоціацію дослідників Голодомору,яку очолює Л.Лук’яненко.
    Вся наукова частина цієї асоціації зосереджена в Інституті історії України. Але це ше,всього-навсього аматорська
органзація,а потрібна саме державна установа.На щастя вже є указ президента про створення Інституту народної
пам’яті.Наша держава досягла певного прориву у міжнародному визнанні Голодомору у 2003 році,
коли відбулося відзначення 70-ї річниці цього Голодомору. Його початок було покладено спеціальним
засіданням ВР 14.05.2003 р., яке було присвячене пам’яті жертв Голодомору. Того ж року,за словами українського
історика Сергія Філіпчука, нам вдалося у рамках 58 Генеральної сесії ООН досягти підтримки з боку міжнародного
співтовариства ініціативи України щодо засудження Голодомору як акту геноциду. Була розповсюджена спеціальна
спільна заява до (слово незрозуміле) країн-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні як офіційний
документ Генасамблеї ООН. Тобто, вперше ООН визнала Голодомор як національну трагедію українського народу,
висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени організації та спеціалізовані установи,
міжнародні та регіональні організації віддати данину пам’яті тих, хто загинув у цей трагічний період нашої історії.
     Співавторами спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, її підтримали також усі 25 країн, теперішніх членів ЄС.
Визнання Голодомору міститься і в цілому ряді інших документів, і в рішеннях парламентів цілого ряду країн.
Ще в 1934 році парламент Естонії визнав Голодомор актом геноциду, подібні акти були прийняті сенатом
Австралії і сенатом Аргентинської Республіки, Канадою і рядом інших країн. 24 листопада сейм Литовської Республіки
ухвалив заяву щодо вшанування жертв політичних репресій і Голодомору в Україні у 1932-1933 роках.
Сейм Литви визнав, що сталінський тоталітарний режим проводив свідомий, ретельно спланований геноцид
проти українського народу і висловив співчуття жертвам геноциду. Росія приєдналася до спільної заяви 2003 року,
яка була прийнята у рамках ООН. Разом з тим МЗС РФ у письмовій формі виклав свою позицію щодо відповідного
положення виступу міністра закордонних справ України в рамках 59 сесії Генасамблеї ООН. Російська сторона
наголосила, що вважає це питання закритим після схвалення спільної заяви. Вони вважають, що подальше обговорення цієї теми в рамках ООН є контрпродуктивним. Так само з російського боку не було підтримано і ідею щодо приділення уваги проблемі Голодомору з боку спеціального радника Генсека ООН з питань геноциду. Ми сподіваємося на те, що з російського боку буде проявлене належне розуміння до цієї надзвичайно трагічної сторінки і історії України, так само, як ми з нашого боку проявляємо розуміння до подібних трагічних сторінок і в історії російського народу. 

Тиждень знань з основ БЖД

          Департамент освіти у науки Чернівецької облдержадміністрації рекомендує провести з 23 по 27 листопада 2020р. "Тиждень знань з основ безпеки життєдіяльності" у закладах загальної середньої та професійної освіти. Основна мета - допомогти сформувати в учнів свідоме ставлення до свого життя і здоров'я, оволодіти основами здорового способу життя та навичками поведінки у повсякденному житті. Чернівецьке ВПУ радіоелектроніки долучилось і цього року до запропонованого заходу, в тому числі і учні групи №14. На онлайн-уроці "Zoom" з виробничого навчання я разом з майстром в/н Денисом І.С. провели інструктажі з ОП (по пожежній безпеці, при нещасних випадках, під час дорожнього руху та поведінки на вулиці, під час карантину в ВПУР). Учень групи №14 Кривий Артьом намалював газету "Наша безпека у наших руках", яку ми розмістили на першому поверсі училища.