30 березня 2021 року на сайті vseosvita.ua прийняла участь у вебінарі на тему: "ПоСКРАМимо або як все встигнути і нічого не забути", який проводила директорка Міжнародної школи Л.А. Харітоненко, отримала сертифікат та розмістила у фейсбуці і у своїй таблиці підвищення кваліфікації.
Дякую організаторам за можливість спілкуватися з фахівцями своєї справи, які несуть море позитиву та задоволення! З цього вебінару я запозичила багато нового та цікавого.
Пое́зія (грецькою ποίησις — «творчість» від ποιέω — «роблю», «творю») — художньо-образна словесна творчість, в якій мова використовується з естетичною чи знаково-символічною (евокативною) метою окрім або замість самої денотації.
Щороку 21 березня відзначають Всесвітній день поезії (World Poetry Day). Ця дата встановлена 1999 року на 30-й сесії генеральної конференції ЮНЕСКО. Перший Всесвітній день поезії пройшов в Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.
А от сама поезія виникла набагато раніше - за твердженням істориків найдавніші вірші були написані ще в 23 столітті до нашої ери. Вони були створені жрицею і принцесою Ен-Хеду-ана (En-hedu-ana) і знахідка підтверджена артефактами. Ім'я Ен-Хеду-анна означає "Вища жриця прикраса небес"
Принцеса є найбільш раннім автором, відомим по імені, а також першою поетесою. Вона була дочкою засновника Аккадського царства - царя Саргона, і відома своїми шумерськими гімнами. Ен-Хеду-ана писала про місячного бога Нанне і його доньку, богині ранкової зорі Інанне.
До Ен-Хеду-ана шумерські письмена не підписувалися, а були анонімними. Ен-Хеду-ані, верховній жриці Імперії, судилося стати ПЕРШИМ в історії ПОЕТОМ, який підписує свої літературні твори. Після смерті мудру астролога, містика і філософа Ен-Хеду-ану обожествили її послідовники.
Її шедевром є чудова присвята:
"... Справжня Жінка наділена великою мудрістю,
Вона користується таблицями з лапис блакиті,
Вона - радник в будь-яких мирських справах,
Вона вимірює Космос,
І вивіряє небесні заходи канатами на землі ... "
Ен-Хеду-ана, 2260 до н.е.
І хоча документально підтверджено, що першим поетом була жінка, це все відносно. Як одного разу висловився Сальвадор Далі, першим поетом був той, хто порівняв щоки юної дівчини з трояндою. Ми ніколи не дізнаємось, хто перший спромігся на таке поетичне порівняння, але в будь-якому разі надихнула його на це муза в образі юної жінки. Тому не дивно, що в поезії жіноче ім'я.
Відомо, що перші словники рим з’явилися ще в середньовіччі. Цікаво що, наприклад, весь Коран побудований на римах.
У теперішній же час в День поезії по всьому світу - в установах культури, освіти, творчих колективах проходять різні поетичні концерти, авторські читання, конференції та семінари, присвячені поетам і їхній творчості, презентації нової поетичної літератури.
"Поезія може стати відповіддю на найгостріші і найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе невеликим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, що відроджують одвічну традицію живого поетичного слова", - йдеться в рішенні ЮНЕСКО.
Основні жанри:
Балада — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.
Гімн як жанрова форма поезії еволюціонував з культових пісень, завершуваних молитвою до культового божества.
Ода — жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб.
Серенада — лірична вітальна пісня, поширена в Італії та Іспанії.
Сонет — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед тощо.
Дума — жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліричного епосу (проміжне положення між епосом і поезією).
Поема — як правило великий за обсягом ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери.
Пісня — усамостійнений ліричний жанр, що походить від пісні, як музичного жанру.
На сайті vseosvita.ua пройшла підвищення кваліфікації за видом "вебінар" (дистанційно) на тему: "Інформаційна гігієна як складова успішності сучасного педагога", який проводила відеографка Д.С. Колодяжна та отримала сертифікат, який розмістила в свою таблицю підвищення кваліфікації.
Сьогодні, тобто 11 березня 2021 року я прослухала вебінар на сайті "vseosvita.ua" на тему: "Креативні методи підготовки учнів до написання власного висловлення формату ЗНО", який проводила вчитель укранської мови Сагайдак Т.П. Отримала сертифікат за №ТМ062372 та додала його в таблицю підвищення кваліфікації педагогічних працівників і відправила на електронну пошту методисту училища Висоцькій Я.О.
Усі ми знаємо біографію Тараса Шевченка, втім поза увагою часто залишаються цікаві факти із життя Кобзаря - деякі взяті з біографії, а деякі засновані на переказах очевидців та друзів поета.
Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: молодий, здоровий, середнього зросту, широкоплечий, міцно збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по-козацькому, але зачесане назад. Він був темний блондин, з його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеличких очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, в ході й рухах — зосередження. При першій зустрічі із ним у ньому не примічалося нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватим, сухим, хоч і простим, приступним. До людей ставився спершу недовірливо і перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі, особливо бував замкнутий супроти тих, хто добивався викликати в нього одвертість та щирість. Зате коли пізнавав чоловіка й відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем. Примітними рисами характеру були доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій масці, незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. На кривду й несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан, — тоді він міг бути й несамовитим. З бідними ділився останнім.
Шевченко, коли сперечався, запалювався, доходячи до пафосу. В запальності його, однак, не було ні злоби, ні пихи — тільки святий вогонь відчуття правди й справедливості. Коли ж бачив, що супротивник набирається пихи, поет дозволяв собі різко його осмикнути. В суперечках він висловлювався гостро, аж співбесідники побоювалися за нього. Особливо несамовитий ставав поет, коли заходила мова про кріпацтво — це була його глибока й болюща рана. Якось у гостях в Я. Полонського згадав поет своє дитинство і те, що родичі його і досі кріпаки. Від таких споминів аж заплакав, аж зубами заскреготав і, нарешті, так ударив кулаком об стіл, що чашки з чаєм попадали на підлогу.
Любов до пісні
Шевченко не уявляв собі життя без пісні. Навіть малюючи картину, він завжди тихенько наспівував народні пісні, чаруючи друзів і свого учителя Карла Брюллова. Зі спогадів самого Тараса дізнаємось, що під час роздумів про майбутню картину «хто його зна - відкіль несеться, несеться пісня, складаються вірші, дивись, уже і забув, про що думав, а мерщій запишеш те, що навіялось».
Палку любов до народної пісні Тарасу прищепили мати, яка співала колискові, дід – історичні (про Коліївщину), батько – чумацькі, сестра Катерина – ліричні. За свідченнями сучасників, Шевченко міг слухати співи годинами в якомусь вдячно молитовному настрої. Спів для Тараса був органічною потребою.
Відомий музикознавець Дмитро Ревуцький (брат композитора Левка Ревуцького) згадував: "Коли мені довелося в 1902 році бути в селі Качанівці в розкішній садибі В.В. Тарновського, старий садівник Тарновського Андрій Микитович Кот привів мене до столітнього дуба на значній відстані від панського палацу і сказав: «Отут під дубом мій батько та інші кріпаки ще старого Григорія Степановича Тарновського сходилися ночами слухати, як Тарас Григорович Шевченко співав їм пісні. Він співає було, а люди плачуть. Тому цей дуб і зветься Шевченковим».
Пантелеймон Куліш у своєму історичному оповіданні «Спогади про Шевченка» писав про Шевченка на своєму весіллі: «Як у ту пору жизні співав Шевченко, а й надто як він співав у той вечір, такого або рівного йому співу не чув я ні в Україні, ні по столицях. Посходились із усіх світлиць гості до зали, мов до якої церкви. Душа поета, об’явившись посеред чужого щастя своїм щастям, обернула весілля поклонниці його великого таланту в національну оперу, яку, може, ще не скоро чутимуть на Вкраїні». Куліш згадував, що коли Шевченко співав, усі довкруж замовкали і зачаровано слухали, дехто плакав, а він співав людям на втіху. Шевченко мав голос приємного сріблястого тембру – тенор. Він співав серцем і був визнаний справжнім народним співцем України.
Шевченко все життя також збирав і записував українські народні пісні, а деколи і сам створював мелодії до своїх віршів (пісня «Ой, повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу»). Поет записував тексти пісень, а щодо мелодій, то завдяки своїй природній музичній обдарованості, швидко їх схоплював і засвоював напам’ять. Він був одним з перших фольклористів, який зумів побачити в народній пісні феномен української нації:
Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України!
Наспівність, мелодійність поезії Шевченка дала поштовх до написання численних музичних композицій майже всім українським композиторам.
Найбільшу кількість творів на слова Шевченка написав Микола Лисенко. Музикою до «Заповіту» Шевченка Лисенко розпочав унікальний у світовій музиці цикл вокальних творів на слова одного поета – «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка». До нього увійшли композиції (приблизно 100), які відрізняються за жанровими ознаками. Це – пісні, дуети, тріо, квартети, хорові поеми, кантати.
Шевченко і діти
Шевченко дуже любив дітей. Коли він жив у Києві на Пріорці (1859), поет дуже здружився з дітворою. Діти бігли за ним і кричали: „Дядьку, розкажіть нам ще одну казочку”. По обіді поет ішов у сад, лягав під яблунею і кликав до себе дітей. Вони лазили по ньому, пустували. — Кого люблять діти, — казав про себе поет, — той не зовсім ще поганий чоловік.
Якось наймичка Оришка прала одяг та знайшла гроші, про які Шевченко забув, і він на ці гроші влаштував для сусідських дітей „бенкет”. Пішов на базар, накупив іграшок та ласощів, ледве доніс. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві, поет теж радів. По обіді перекупка привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів. З двору «бенкет» перейшов на вигін. Посходилися дорослі й говорили: «Оцей старий, певне, божевільний! Шевченко бігав разом з дітьми, повчав їх, сміявся, змагався з хлопцями.
Шевченко і мистецтво
Перший іспит з малювання Шевченко складав 23 червня 1838 р. — через два місяці після викупу з кріпацтва. Оцінки виставляли, починаючи з першого номера, що був найвищим балом. На цьому іспиті Шевченко одержав 13-тий номер. Проте уже 4 жовтня 1838 р. на місячному екзамені йому присуджено найвищий бал —1-ий номер, наприкінці того ж місяця — 3-тій номер, ще через місяць, 30 листопада, —2-ий. Одержання тричі таких високих номерів, було великим успіхом і давало підстави для переведення в наступний натурний клас ще до закінчення навчального року. На третному іспиті (за третину року) 24 грудня 1838 р. Тарас малює вже з натури й одержує 4-тий номер.
Пишучи поему „Катерина”, Т. Шевченко питав у І. Сошенка: — А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде? — Та одчепись ти, кажу, зі своїми віршами! — гримає на нього Сошенко. — Чом ти діла не робиш? Під „ділом” Шевченків приятель-художник розумів живопис, малярство. Згодом, коли до Шевченка прийшла слава великого поета, Сошенко виправдовувався: — А хто ж його знав, що з нього зробиться такий великий поет? — і доповнював: — А все-таки я стою на своєму: що, якби він покинув вірші, був би ще більшим живописцем, ніж поетом.
Шевченко – борець за свободу
В неділю 19 лютого 1861 року за старим стилем до важкохворого Т. Шевченка зайшов його знайомий інженер Ф. Черненко. Вся Росія сподівалася, що в той день буде оголошено маніфест про скасування кріпацтва. Шевченко очікував цієї події особливо напружено. Як тільки Черненко зайшов до поета, той замість звичайного привітання запитав: „Що? Є? Є воля? Є маніфест? ” — і, глянувши у вічі Черненкові, зітхнув важко й мовив: — Так нема? Нема? Коли ж буде? — тоді затулив обличчя руками і, впавши на ліжко, заплакав. Черненко почав заспокоювати його: є певна звістка, що цар у той день таки підписав маніфест, але оголошувати його до посту заборонив, щоб народ зустрів свою волю не по шинках, а по церквах. Тарас гірко всміхнувся і відпустив з цього приводу круте слівце.
3 березня 2021 року на сайті vseosvita.ua пройшла вебінар на тему: "Профорієнтація підлітка: діагностика, консультація, тренінг", який проводила психологиня
Н.П. Євсейчик та отримала відповідний сертифікат. Ця сучасна форма навчання забезпечує неперевершену швидкість оновлення знань за підтримки інформаційних ресурсів.
8 березня Вікіпедія називає Міжнародним жіночим днем, який відзначається щорічно в низці країн світу. Історично з'явилося як день солідарності жінок у багатьох країнах у боротьбі за рівність прав і емансипацію. З березня 1975 року Міжнародний жіночий день відзначається в ООН.
В цей день жінки усіх континентів, нерідко розділені національними кордонами або етнічними, мовними, культурними, економічними і політичними відмінностями, мають можливість зібратися разом і згадати про традиції, які уособлює собою, принаймні, кілька десятиліть боротьби за рівність, справедливість, мир і розвиток.
За останні 100 років свято 8 березня проявило себе в різних формах: від проголошення виборчих прав жінок, до акцентування уваги на проявах жорстокості по відношенню до жінок 21 століття.
Незважаючи на те, що жіночі марші, протести і страйки проводилися з 1909 року, жодна з подій не припадала на 8 березня. Найперший Жіночий день був відзначений 28 лютого 1909 року в Нью-Йорку, і був організований Соціалістичною Партією Америки в пам'ять про страйк 1908 року Міжнародної жіночої профспілки працівників швейної промисловості.
Вважається, що Міжнародний жіночий день 8 березня був придуманий Кларою Цеткін (Соціал-демократична партія Німеччини) на великій жіночій зустрічі, організованій Соціалістичним Інтернаціоналом в Копенгагені 26 і 27 серпня 1910 року. Понад 100 учасників з 17 країн вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день - день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні й соціальні права. Тим не менш, точна дата Міжнародного жіночого дня на тій конференції так і не була визначена.
Перший Міжнародний жіночий день був проведений 19 березня 1911 року - жінки претендували на право голосувати, право на працю і вимагали покласти край дискримінації на роботі. Цей день відзначався в Німецькій імперії, Австро-Угорщині, Швейцарії та Данії в різні дні. Більше мільйона людей взяли участь у мітингах.
Дата святкування 8 березня може бути приурочена до однієї або кількох подій. Так, існує думка, що перший в історії «марш порожніх каструль» текстильщиц Нью-Йорка, що пройшов 8 березня 1857 року, став однією з передумов святкування Міжнародного жіночого дня.
Під час маршу вони били в ці самі каструлі, вимагаючи надати їм 10-годинний робочий день замість 16-годинного, рівну з чоловіками заробітну плату і виборче право. Ця ж версія говорить і про відому німецьку комуністку Клару Цеткін.
Хоча свято 8 березня в 2019 році сприймається більше як комуністичний пережиток, ніж справжнє вираження феміністського руху, у низці держав 8 березня залишається державним святом. Серед цих держав і Україна. Поки що більшість українців не готова відмовлятися від святкування 8 березня.
Тим не менш, у лютому 2017 року Український інститут національної пам'яті (УІНП) розробив пропозиції щодо декомунізації календаря державних свят. Замість вихідного дня 8 березня було запропоновано встановити вихідний Шевченківський день (9 березня).
У переліку від УІНП є свято, яке запланований як альтернатива 8 березня. Мова йде про День матері (друга неділя травня). Однак це державне свято заплановане як робочий день.
Також командою УІНП запропоновано зробити ще одне свято, який може виступати як заміна 8 березня. У середині вересня може з'явитися День сім'ї, який заплановано зробити державним вихідним днем.
Зараз свято втратило первісне політичне забарвлення і перетворилося в квітковий день вшанування прекрасних дам. В цей день чоловіки вітають жінок зі святом жіночності, краси та приходу справжньої весни.
8 березня Вікіпедія називає Міжнародним жіночим днем, який відзначається щорічно в низці країн світу. Історично з'явилося як день солідарності жінок у багатьох країнах у боротьбі за рівність прав і емансипацію. З березня 1975 року Міжнародний жіночий день відзначається в ООН.
В цей день жінки усіх континентів, нерідко розділені національними кордонами або етнічними, мовними, культурними, економічними і політичними відмінностями, мають можливість зібратися разом і згадати про традиції, які уособлює собою, принаймні, кілька десятиліть боротьби за рівність, справедливість, мир і розвиток.
8 березня Вікіпедія називає Міжнародним жіночим днем, який відзначається щорічно в низці країн світу. Історично з'явилося як день солідарності жінок у багатьох країнах у боротьбі за рівність прав і емансипацію. З березня 1975 року Міжнародний жіночий день відзначається в ООН.
В цей день жінки усіх континентів, нерідко розділені національними кордонами або етнічними, мовними, культурними, економічними і політичними відмінностями, мають можливість зібратися разом і згадати про традиції, які уособлює собою, принаймні, кілька десятиліть боротьби за рівність, справедливість, мир і розвиток.
8 березня Вікіпедія називає Міжнародним жіночим днем, який відзначається щорічно в низці країн світу. Історично з'явилося як день солідарності жінок у багатьох країнах у боротьбі за рівність прав і емансипацію. З березня 1975 року Міжнародний жіночий день відзначається в ООН.
В цей день жінки усіх континентів, нерідко розділені національними кордонами або етнічними, мовними, культурними, економічними і політичними відмінностями, мають можливість зібратися разом і згадати про традиції, які уособлює собою, принаймні, кілька десятиліть боротьби за рівність, справедливість, мир і розвиток.
