28 листопада - День пам'яті жертв Голодомору (1932-1933)

        «Без минулого – немає майбутнього». «Хто не знає своєї історії – той не має свого майбутнього». Ми дуже
часто чуємо ,чули і будимо чути ці вирази,особливо зараз, в наш час,коли людина має право на свою власну думку.
Що ж означають ці фрази, і чи варті вони тієї уваги і важливості, яку ми їм приділяємо. Відповідь може бути
лише одна – звичайно варті.
     На гіркому досвіді українці збагнули,що наша історія потребує нашої уваги, розуміння, а головне – знання.
Дана тема являється дуже болючою, інколи незрозумілою та загадковою. На жаль, тільки нещодавно люди
усвідомили серйозність цієї теми, необхідність в її вивченні. Нарешті ми позбулися остраху вільно говорити,
на весь голос розповісти людям правду про «національну трагедію» , про цю «особливу» сторінку з історії
Українського народу. Нарешті в шкільних підручниках ми можемо прочитати правдиві, хоча й болючі факти.
Тепер ніхто не зможе сказати, довести , що у всьому винна засуха та неврожай, ніхто вже не зможе замилити
нам очі неправдою.
       Тільки 26 листопада 1998 року, указом Президента України було встановлено День пам’яті жертв голодомору.
У травні 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор
1932 – 1933 років актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним результатом – 226 голосів.
Тільки 28 листопада 2006 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні».
Чому ж ми так пізно позбулися страху,витерли запилену сторінку з товстелезного підручника Історії України.
Лише через 70 років Генеральна Асамблея ООН поширила заяву, у якій визнала Голодомор 1932 – 1933 років
«національною трагедією українського народу», хоча ще в 1984 році конгресс США створив комітет при
Гарвардському університеті, котрий займався вивченням причин Голода на Україні. Не можно не відзначити,
що американці спромоглися раніше за українців розпочати вивчення Голодомора, коли в Україні тільки стало
можливим говорити про голодомор після грудня 1987 року,я вже нічого не кажу про те, щоб створювати
якісь спеціальні заклади. Хочеться ще сказати, що ця проблема являється не лише причиною для замислення
над пройденим, пережитим, але й серйозним завданням,більше не допустити такого «відношення» до українців,
і до народу взагалі.
     Даний етап історії більше не дозволить урядові робити помилки такого маштабу, не дасть можливості загубити
українську націю. На мою думку, особливо покоління ХХI століття має знати історію свого краю, особливо,
такі жахливі, заплямовані сторінки. Це стосується не лише українців,а й у першу чергу нового покоління росіян,
які поки що ,на жаль, не знають, або знають, та просто не можуть в це повірите, повірите в те, що їх уряд
минулих років коїв такі жахи, влаштував такий террор проти братнього народу. Головним завданням на сьогодні
являється поширенням правдивих знань про Голодомор, не про Голод - а саме про Голодомор. Весь світ має
знати про те, як люди страждали на Україні. В жодному куточку світі не було проявлено такої жорстокості,
такого террору протии народу, світ ще не бачив таких жахливих картин смерті.
    Факт геноциду українців сталінським режимом у 1932 – 1933 роках було офіційно визнано 11 урядами країн світу,
серед яких Австралія, Угорщина, Ватикан, Литва, Сполучені Штати Америки. Але,нажаль,в підручниках ісотрії
європейських держав,ще досі лунають такі слова,як: етноцид, класоцид, селяноцид,аби уникнути визначення
терміну про геноцид 1932-1933 на українському селі. Для того об інші держави дізнавались більше про Голодомор,
щоб його визнали на міжнародному рівні в Україні створили Асоціацію дослідників Голодомору,яку очолює Л.Лук’яненко.
    Вся наукова частина цієї асоціації зосереджена в Інституті історії України. Але це ше,всього-навсього аматорська
органзація,а потрібна саме державна установа.На щастя вже є указ президента про створення Інституту народної
пам’яті.Наша держава досягла певного прориву у міжнародному визнанні Голодомору у 2003 році,
коли відбулося відзначення 70-ї річниці цього Голодомору. Його початок було покладено спеціальним
засіданням ВР 14.05.2003 р., яке було присвячене пам’яті жертв Голодомору. Того ж року,за словами українського
історика Сергія Філіпчука, нам вдалося у рамках 58 Генеральної сесії ООН досягти підтримки з боку міжнародного
співтовариства ініціативи України щодо засудження Голодомору як акту геноциду. Була розповсюджена спеціальна
спільна заява до (слово незрозуміле) країн-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні як офіційний
документ Генасамблеї ООН. Тобто, вперше ООН визнала Голодомор як національну трагедію українського народу,
висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени організації та спеціалізовані установи,
міжнародні та регіональні організації віддати данину пам’яті тих, хто загинув у цей трагічний період нашої історії.
     Співавторами спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, її підтримали також усі 25 країн, теперішніх членів ЄС.
Визнання Голодомору міститься і в цілому ряді інших документів, і в рішеннях парламентів цілого ряду країн.
Ще в 1934 році парламент Естонії визнав Голодомор актом геноциду, подібні акти були прийняті сенатом
Австралії і сенатом Аргентинської Республіки, Канадою і рядом інших країн. 24 листопада сейм Литовської Республіки
ухвалив заяву щодо вшанування жертв політичних репресій і Голодомору в Україні у 1932-1933 роках.
Сейм Литви визнав, що сталінський тоталітарний режим проводив свідомий, ретельно спланований геноцид
проти українського народу і висловив співчуття жертвам геноциду. Росія приєдналася до спільної заяви 2003 року,
яка була прийнята у рамках ООН. Разом з тим МЗС РФ у письмовій формі виклав свою позицію щодо відповідного
положення виступу міністра закордонних справ України в рамках 59 сесії Генасамблеї ООН. Російська сторона
наголосила, що вважає це питання закритим після схвалення спільної заяви. Вони вважають, що подальше обговорення цієї теми в рамках ООН є контрпродуктивним. Так само з російського боку не було підтримано і ідею щодо приділення уваги проблемі Голодомору з боку спеціального радника Генсека ООН з питань геноциду. Ми сподіваємося на те, що з російського боку буде проявлене належне розуміння до цієї надзвичайно трагічної сторінки і історії України, так само, як ми з нашого боку проявляємо розуміння до подібних трагічних сторінок і в історії російського народу. 

Тиждень знань з основ БЖД

          Департамент освіти у науки Чернівецької облдержадміністрації рекомендує провести з 23 по 27 листопада 2020р. "Тиждень знань з основ безпеки життєдіяльності" у закладах загальної середньої та професійної освіти. Основна мета - допомогти сформувати в учнів свідоме ставлення до свого життя і здоров'я, оволодіти основами здорового способу життя та навичками поведінки у повсякденному житті. Чернівецьке ВПУ радіоелектроніки долучилось і цього року до запропонованого заходу, в тому числі і учні групи №14. На онлайн-уроці "Zoom" з виробничого навчання я разом з майстром в/н Денисом І.С. провели інструктажі з ОП (по пожежній безпеці, при нещасних випадках, під час дорожнього руху та поведінки на вулиці, під час карантину в ВПУР). Учень групи №14 Кривий Артьом намалював газету "Наша безпека у наших руках", яку ми розмістили на першому поверсі училища. 

 

      

17 листопада – Міжнародний день студента

   День студента — свято всіх студентів, яке в Україні відзначають як і в більшості країн світу — 17 листопада, також відоме як міжнародний День студентів. Свято встановлено в Україні згідно з Указом Президента № 659/99 від 16 червня 1999 р. Свято асоціюється з молодістю, романтикою і веселощами. 

  Саме в День Студента в багатьох університетах світу прийнято проводити свій особливий ритуал посвяти в студенти. Наприклад, в Португалії першокурсники сідають на коліна з папкою на голові і співають гімн університету. Взагалі, велике студентське свято в Португалії проходить в травні. Воно називається Кейма – спалювання стрічок.

  Кейма починається опівночі гучним загальностудентським співом серенад біля пам’ятника одному з португальських королів. У міському парку виступають місцеві і приїжджі музичні групи. Кульмінація свята – хід студентів, який проходить через все місто. Кожен вуз одягається у власну уніформу, всі учасники тримають в руках течки з “своїми” стрічками і рухаються поряд з прикрашеною яскравими пап’є-маше вантажною машиною. У кузові сидять випускники, а першокурсники повзуть на колінах услід по бруківці. На стадіоні проходить церковна служба, а потім урочисто спалюються стрічки кожного вузу.

  Цікаво, що саме форма португальського університету під назвою Коїмбра була використана у фільмі “Гаррі Поттер” в якості мантій для учнів Хогвартса.

  А в Шотландському університеті Сент-Ендрюс кілька десятків років тому першокурсники купували своїм старшим товаришам фунт ізюму. А жаднюг купали в наявному на території університету фонтані. Зараз же традиція трохи видозмінилася – замість родзинок прийнято дарувати пляшку вина, а тих, хто скупився, вночі поливають піною для гоління.

  Англійський Оксфорд з першої хвилини дає своїм студентам відчути себе особливими. У День студента вони вдягаються в чорну магістерську жилетку, їм дарують білі метелики і розповідають про ті перспективи, які чекають їх після випуску.

  Фіни святкують День студента зовсім по-особливому. Вони влаштовують незвичайні ярмарки, на яких не можна розплатитися грошима, тут діє тільки бартер. Також на територіях університетів для студентів влаштовують безліч розважальних ігор, таких як гонки, перетягування каната та багато іншого. Наприкінці вечора студенти влаштовують карнавал і конкурси.

  США – багатонаціональна країна, і університетських традицій там також безліч. Навіть День студента вони відзначають свій у кожному вузі. Найяскравішим з них за традицією є Гарвард. Театралізоване шоу під назвою Hasty Pudding є чи не наймасштабнішим з усіх. Взагалі Hasty Pudding – це така страва, яка традиційно є на зборах студради ще з 1795 року. Найяскравішим моментом у святкуванні Дня студентів в Гарварді є костюмований парад, в якому і чоловічі і жіночі ролі грають чоловіки.

  У Фінляндії студентське свято називають Ваппу, відзначають його як в Португалії – 1 травня. У цей день, закінчивши ліцей, молоді люди отримують студентські кашкети як символ переходу на новий рівень дорослого життя. За традицією святкування Ваппу починається напередодні – 30 квітня – з поздоровлення президента країни. У Гельсінкі проходять студентські гуляння, які відкриваються церемонією покладання на голову статуї Хавіс Аманди – символу Хельсінкі – студентського кашкета. Голову статуї заздалегідь милять. Честь покладання кашкета щороку переходить від одного вузу до іншого. Для статуї виготовлений спеціальний кашкет, окружність якого 85 сантиметрів.

  Греція святкує День студента 17 листопада. Тут він називається Політехнео, і є роковинами студентських протестів 1973 року проти військової хунти “чорних полковників”, жорстко пригнічених військовими. Сотні студентів були заарештовані, 24 людей вбито, понад тисячу поранено, хоча за офіційними даними жертв не було взагалі. Після відновлення демократичного уряду жертв Політехніона проголосили мучениками. У цей день за традицією тисячі людей приносять вінки до могил і пам’ятників учасників тих подій. 

 

Підвищення кваліфікації

    На сайті vseosvita.ua пройшла підвищення кваліфікації за видом онлайн-вебінар на тему: "Виклики пандемії: як розвинути в собі толерантність до невизначеності", отримала практичні і теоретичні знання та сертифікат.

 

 

Таблиця підвищення кваліфікації (самоосвіти) майстра в/н_Машкової Тамари Леонідівни_ в між атестаційний період

Дата	Вид підвищення кваліфікації, самоосвіти	Організатор (курсів, вебінарів, майстер-класів тощо)	Тема підвищення кваліфікації	Кіл-ть годин	Документ (свідоцтво, сертифікат),
17.06.2020	Онлайн конференція	Психолог, автор вебінару - О.С. Черниш	Формування емоційної стійкості педагога в процесі підготовки до нового навчального року	2	Свідоцтво - GR595321
13.11.2020	Вебінар	Кандидат психологічних наук Литвиненко О.О.	Виклики пандемії: як розвинути в собі толерантність до невизначеності	2	Сертифікат - VH240984

 

 

 

 

 

Сценарій виховної справи "День українського козацтва".

 

                                           Сценарій

                                         виховної справи

                         «День українського козацтва»

Мета  

Oбладнання:клас прикрашений Державним прапором України. Поряд – стіл,на якому  вишиті рушники і квіти, посередині – велика свіча у свічнику. 

Книжково- ілюстративна виставка, на якій розміщені книги: Д. Яворницький

“Історія запорізького козацтва”, “І. Сірко”, А. Кащенко “Із історії запорозького

козацтва”, Т. Шевченко “Кобзар”, М. Грушевський “Ілюстрована історія України”

Вступне слово майстра

Шановні учні!

      14 жовтня православні християни святкують день Покрови Пресвятої Богородиці. І водночас цей день відзначається Днем українського козацтва. У незалежній Україні це свято офіційно існує з 1999 року (наказ Президента України від 7 серпня 1999р.), але неофіційно святкується вже декілька століть.

    Кожен в Україні чув про козаків. Про них написано багато наукових книжок і художніх творів, знято фільмів. Про козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави – гімні України. Козаків можна побачити на парадах українського війська, їх зображення є на українських грошах та поштових марках. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистить слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак. Козак в уявленні українця – це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею, захисник Вітчизни, оборонець прав, віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України.

Учень

Улюблена Богом перлина

Для всіх українців одна

Козацька моя Україна

Хлібів золотих сторона

Негодами лютими бита

Віками ти йшла до мети

Тобі в небі зорею світити

І волю і долю знайти

Учень

  Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що в козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Багато хто з нас сьогодні має  козацькі прізвища. Через козацтво створювалася наша історія, і кожен з нас не тільки причетний, а й відповідальний за неї.

  Відгомоніли століття з того часу, як в пониззі Дніпра за його порогами, мужні і вільнолюбиві лицарі заснували Запорізьку Січ.

   Постійні напади татар зі степу змушували українців боронити своє житло й майно. За підтримки турків кримські татари смертельними вихорами налітали на українські землі, забираючи в полон найкращий цвіт нашого народу: дітей, дівчат, молодих чоловіків,  щоб продати їх у рабство. Українці могли просто зникнути з лиця землі, якби не знайшли якихось способів боронитися. Ставши помітною воєнною силою пізнього Середньовіччя, козаки виступали як оборонці своєї землі від агресивних кочівників степу, що загрожували не тільки Україні, а й сусіднім країнам: Польщі, Молдові, Угорщині, Австрії.

       До того ж і влада чужоземців ставала дедалі жорстокішою. Українці, які звикли до свободи, шукають виходу. Найбільш енергійні та завзяті ідуть у степи, за Дніпровські пороги – на Запоріжжя. Там у вільних, але дуже небезпечних місцях і виникає український різновид європейського лицарства, особливий воєнний стан – козацтво. Мабуть, основу його складали шляхтичі, що мали військовий досвід, набутий ще за часів Київської Русі.

     Поступово козацтво розросталося. Дніпровські степи потребували сміливих і талановитих вояків, вільних  та відчайдушних людей. Козаків ставало дедалі більше, в них з’явилася чітка військова структура – вони об’єдналися в загони, вибрали собі ватажків, почали будувати свої укріплення на незаселених землях Запоріжжя. Через ці землі татари не раз атакували українські землі й землі Московії. Козаки заважали  їм у цьому. Вони відбивали у татар полонених селян, відбирали в них награбоване майно. Постійна небезпека та ймовірність раптових військових дій загартували їх і зробили безстрашними воїнами.  

     Цікаво, що святкування Дня українського козацтва збігається зі святом Покрови Пресвятої Богородиці. З давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Запорожці мали на Січі церкву на честь Покрова Пресвятої Богородиці, з її іконою. Окрім того, споконвіку на свято Покрови Пресвятої Богородиці в Україні відбувалася Велика рада, яка обирала гетьмана та визначала, як козацтву жити далі.