21 вересня - Міжнародний день миру

     Міжнародний день миру щорічно відзначається 21 вересня, починаючи з 2002 року, коли на Генеральній Асамблеї ООН була прийнята відповідна резолюція про встановлення дати святкування.

    Мир - головна цінність для будь-якої людини. Захищати його ідеали, зміцнювати дружні відносини між державами, спільними зусиллями працювати для досягнення миру в усьому світі - основні принципи, якими керувалася ООН, заснувавши це свято. 

   День миру був заснований 30 листопада 1981 року і протягом 20 років відзначався в день відкриття сесії ООН кожен третій вівторок вересня щорічно.

  У 2001 році була прийнята резолюція про проведення Міжнародного дня миру щорічно 21 вересня. ООН проголосила свято днем ​​відмови від насильства і припинення військових дій в усьому світі.

  День миру 2016 актуальний як ніколи, адже сучасне суспільство страждає від міжнаціональних конфліктів, війн, терактів, екологічних лих. Організація об'єднаних націй закликає в цей день подумати про ці проблеми і шляхи їх вирішення.

  В якості емблеми на 21 вересня, Міжнародний день миру, використовують зображення білого голуба з оливковою гілкою. Її творцем є Пабло Пікассо. Вперше цей символ був представлений на Всесвітньому конгресі прихильників миру, що проходив у Парижі в 1949 році. Зображення виконано за мотивами біблійної легенди про те, що Господь в знак примирення після Великого Потопу надіслав в Ноїв ковчег голубку з гілочкою оливи.

  Для залучення уваги до глобальних проблем людства 21 вересня проводяться спеціальні заходи і акції. Міжнародний день миру 2016 відбудеться під темою "Цілі в галузі сталого розвитку: складові елементи світу".

  На Генеральній асамблеї ООН в 2015 році всіма країнами-учасницями були одноголосно затверджені 17 основних цілей, яких необхідно досягти для забезпечення миру за наступні 15 років. Головними завданнями є викорінення бідності і голоду, вирішення проблеми нестачі ресурсів, боротьба з хворобами і забрудненням навколишнього середовища, забезпечення соціальної рівності.

  У Нью-Йорку на День миру 21 вересня проходить урочиста церемонія. Генеральний секретар ООН вдаряє в дзвін і пропонує хвилиною мовчання вшанувати жертв війн і конфліктів, які віддали свої життя для досягнення миру. Дзвін, встановлений поряд зі штаб-квартирою ООН, подарували організації японці в 1954 році. Він відлитий з монет, зібраних дітьми з 60-ти різних країн.

  Свято Міжнародний день миру - заклик до примирення, порозуміння, спільної роботи по зміцненню стабільності, дотримання прав і свобод людини.

  "Міжнародний день миру - дає кожному з нас можливість справою довести свою прихильність до миру, ставши поборником цілей в галузі сталого розвитку", - так сказано в щорічному святковому посланні ООН.

 

 

 

12 вересня - День українського кіно

 

      Розпочавши аналіз українського кіно, не можна оминути ім’я Олександра Довженка. Його талановиті стрічки мали резонанс у всьому світі та виявили неабиякий вплив на подальший розвиток кінематографу. Можна по-різному ставитись до особистості Довженка, адже він створював фільми здебільшого під тиском радянського уряду, але те, що «Земля» (1958) увійшла до 12 найкращих кінострічок всесвітньої історії кінематографу, заперечити неможливо.  За часів Радянського Союзу кінорежисери знімали дуже мало справжніх українських фільмів – таких, які б показували правдиву історію нашого народу, були україномовними, прославляли українську культуру. Створюючи таке кіно, можна було легко стати звинуваченим у націоналізмі, за що в ті часи жорстоко карали. Тому більшість режисерів та сценаристів або ж знімала фільми на політичне замовлення (безперечно, талановиті, яскраві, але історично неправдиві), або ж, бажаючи привнести хоч щось українське в кінематограф, обмежувалась екранізацією української класики. Так, режисер Віктор Івченко здійснив першу екранізацію однойменного твору Тараса Шевченка «Назар Стодоля» (1954), зняв фільм за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня» (1961), а у 1960 році – україномовну стрічку «Іванна», про трагічну долю молодої дівчини. Варто зазначити, що митець був учителем найвідоміших у ті часи талановитих українських акторів – Івана Миколайчука, Раїси Недашківської, Броніслава Брондукова. Беззаперечним здобутком для українського кіно тих часів є й художній фільм «Сон» – про долю Тараса Григоровича Шевченка, знятий у 1964 році режисером Володимиром Денисенком. Фільм усім сподобався, адже головну роль у ньому зіграв знаменитий актор Іван Миколайчук. Актором він був особливим, народним, справжнім, найкращим, тому майже жоден фільм у ті роки не обходився без його участі. Рідна сестра Миколайчука Фрозіна Грицюк розповідала: «Роль Шевченка – це найулюбленіша роль Івана з усіх, які він грав за своє життя. Була велика гордість і радість, коли ми почули, що його затвердили на цю роль. Він завжди казав: «Я дуже щасливий, бо в нас із Шевченком надзвичайно схожі долі! Я народився в бідній багатодітній сім’ї, як Шевченко, і працювати мені не давали, як Шевченкові». І помер мій брат у 46 років, як і Шевченко». Актор зіграв 34 ролі в кіно, написав дев’ять сценаріїв, зняв дві режисерські роботи. Серед найвідоміших фільми «Сон», «Тіні забутих предків», «Гадюка», «Білий птах з чорною ознакою», «Камінний хрест», «Комісари». До більшості кінофільмів Денисенка, як було прийнято в радянські часи, застосували ідеологічну цензуру. Так, наприклад, відома глядачеві стрічка «На київському напрямку» (1967) мала бути двосерійною, але другу серію, яка б змальовувала життя киян у період німецької окупації, зокрема, трагедію Бабиного яру, заборонили знімати через «неактуальність», що є приховуванням історичної правди.

      У 1961 році інший режисер – Віктор Михайлович Іванов – зняв мегапопулярний комедійний фільм «За двома зайцями» за мотивами комедійної п’єси Михайла Старицького. Ця стрічка стала взагалі безсмертною і значною мірою завдяки таланту виконавців головних ролей – Маргарити Кринициної та Олега Борисова. В оригіналі фільм був знятий українською мовою, але через російськомовну політику Радянського Союзу дубльований російською. Перелік талановитих кінострічок цим, безумовно, не обмежується. У ті часи на кіностудії Довженка було знято безліч талановитих фільмів, на яких виховувалися цілі покоління, однак вони не несли нічого українського. 

    Сучасний кінематограф робить акцент на новому для українського телебачення жанрі – телесеріалі. Дебютував у цьому жанрі серіал «Роксолана» режисера Бориса Небієрідзе, який вийшов на екрани у 1998 році. Головну роль зіграла улюблениця публіки Ольга Сумська, яка майстерно розкрила перед глядачем сторінки правдивої української історії, замовчуваної та спотвореної свого часу радянськими істориками. Один із найперших серіалів, знятих українською мовою в роки незалежності, викликав неабиякий інтерес глядачів. Ще одним серіалом порадував український режисер Олег Бійма у 1996 році – це був «Острів любові». В серіалі звучить захоплююча, зворушлива музика Володимира Гронського, яка, за відгуками глядачів, мала неабияке значення в тому, що серіал став надзвичайно популярним.2000-й рік прославив українських акторів, які представили свій талант у закордонних кінофільмах. Надзвичайною подією для українців був вихід історичного фільму польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем». В ньому засяяв своєю геніальністю славетний актор Богдан Ступка, який зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. Від дорослих до малечі – всі дивились фільм і відчували гордість за нашого рідного Богдана Сильвестровича, який відтоді став головним гетьманом українського екрану. Йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001). Хочеться окремо сказати про цю славетну людину, адже 22 липня 2012 року Україна втратила актора назавжди і вже ніколи не побачить його нових геніальних ролей. Актор казав: «Я завжди мріяв зіграти роль без слів». І остання та найдраматичніша його роль виявилася саме такою. Актор мав звання Героя України, Народного артиста СРСР, був Лауреатом Державної премії СРСР. Проте всі ці звання не можуть передати всенародної любові до кіногенія, який зіграв більш ніж у 114 художніх стрічках, озвучив до семи анімаційних фільмів, одержав більше 36-ти різноманітних нагород, а також був художнім керівником театру імені І. Франка. Його життя – це суцільна самовідданість глядачеві.

    Протягом останнього десятиліття в український кінематограф прийшло також нове покоління кіномитців. Режисер Олесь Янчук успішно продовжив історичну тематику. Він зняв фільми «Голод-33» (1991) – про трагічну долю української родини в часи Голодомору, «Нескорений» (2000), «Залізна сотня» (2004) та ін. Ці фільми мали за мету донести глядачеві всю правду про життя та бойовий шлях командирів і воїнів Української повстанської армії. У 2001 р. початківець-постановник Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі «Панорама» Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав Срібного ведмедя фільм українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай № 9». 2003 року Україна висунула фільм «Мамай» Олеся Саніна на здобуття премії «Оскар». Проте фільм не потрапив до підсумкового списку номінантів. У 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм.

   Після 2004 р. знято кілька фільмів про «помаранчеву революцію». Її добу було висвітлено у кількох кінострічках, зокрема: «Помаранчеве небо» (2006, режисер Олександр Кірієнко – режисер восьми сучасних кінофільмів, сценарист, продюсер), «Прорвемось!» (2006, режисер Іван Кравчишин), «Оранжлав» (2006, Алан Бадоєв). Фільм «Оранжлав» отримав приз за кращу режисуру на XV Міжнародному фестивалі «Кіношок» в Анапі (Росія).

   У 2006 році відбулася також прем’єра першого українського трилеру «Штольня» (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук). У 2008 році вийшов фільм «Ілюзія страху» українського кінорежисера за мотивами однойменного твору Олександра Турчинова. Того ж року у конкурсній програмі Міжнародного кінофестивалю у Роттердамі відбулася світова прем’єра Las Meninas (режисер Ігор Подольчак). Фільм брав участь у 27 міжнародних кінофестивалях, в десяти з них – у конкурсній програмі, в інших – в офіційній селекції. Варто згадати і українську режисерку та сценаристку Оксану Байрак, яка створила більше 18-ти кінофільмів, останні з яких «Чоловіча інтуїція» (2007), «Кардіограма любові» (2008), «Це я» (2009), що стали популярними через підняття актуальної життєвої проблематики. 

   У вересні 2012 року вісім українських кіноекспертів вирішували, який фільм буде серед претендентів на премію «Оскар» у цьому році. Головними конкурентами стали дві стрічки – «Будинок з башточкою» Єви Нейман (українська кінорежисерка, яка навчалася у Німецькій академії кіно та телебачення в Берліні, стажувалася у Кіри Муратової) та «Той, хто пройшов крізь вогонь» Михайла Іллєнка (відома людина в українському кінематографі, кінорежисер, сценарист, актор, організатор фестивалю українського кіно «Відкрита ніч»). Фільм «Будинок з башточкою» отримав головний приз конкурсної програми «Від Сходу до Заходу» на 47-му Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах. Кінорежисер Михайло Іллєнко, в свою чергу, називає перемогу українського кіно на фестивалі «додатковим аргументом у реанімації кінематографа». Він зауважив, що ця ситуація парадоксальна, адже українські фільми, які отримують визнання на міжнародних кінофестивалях, на батьківщині практично нікому не відомі.

   Фільм «Будинок з башточкою» – зворушлива історія 8-річного хлопчика, який повертався з мамою в рідне місто з евакуації взимку 1944 року. На півдорозі додому мати хлопчика захворює на тиф і незабаром помирає. Змушений долати дорогу самотужки, він часто має бути більш мужнім, ніж тисячі дорослих навколо. Наскрізна ідея стрічки – людиною можна і потрібно залишатися завжди. Сценарій до фільму написаний за однойменним автобіографічним оповіданням Фрідріха Горенштейна. Фільм «Той, хто пройшов крізь вогонь» вперше вийшов на екрани 19 січня 2012 року. Прем’єра фільму відбулася у сорока містах України, зібрала понад 80 000 глядачів.Фільм розповідає про долю хлопця з Полтавщини, Івана Додоки, який стає радянським військовим льотчиком, Героєм Радянського Союзу. Але доля складається так, що йому доводиться пройти німецький полон, радянські табори і, зрештою, волею долі потрапити до Канади, де він стає вождем тамтешнього індіанського племені… Саме цю стрічку буде висунуто від України на премію «Оскар» у цьому році. Вона незабаром буде розглянута американською академією кіномистецтв, яка вирішить, чи достойний фільм звання найкращої іноземної стрічки. Щиро сподіваємось на успіх нашого рідного українського кіно!

   Отже, кіно – це засіб наймогутнішого впливу на свідомість людини, формування люблячого ставлення до власної країни, а також велика складова української культури, необхідна для дозрівання менталітету та патріотизму. Сьогодні більшість молодих українців не прогнозує значних перспектив у власній державі та готова поїхати за кордон заради успішного майбутнього. А все чому? Існує багато причин, серед яких те, що у нас недостатньо фільмів, які б виховували патріотизм, любов до України, культивували б національну ідею та самовідданість.

   Нині українське кіно лише намагається піднятися з колін, але ні влада, ні суспільство не хоче йому в цьому допомогти, віддаючи перевагу американським утопіям та російському криміналітету. Сам факт прийняття парламентом нового закону про мовну політику в Україні робить сумнівним бажання влади розвивати українське кіно. Проте, попри труднощі кінематографу, зокрема фінансування, самовіддані кіноактори та режисери намагаються все ж творити, працювати та знімати нові фільми. І поки в них ще є натхнення, триматиметься і український кінематограф. Щиро сподіватимемося на його відродження силами сучасних талантів! 

 

 

 

1 грудня - Міжнародний день боротьби зі СНІДом

     У 1988 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров’я всіх країн пролунав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією по ВІЛ / СНІДу, оголосила день 1 грудня Всесвітнім днем боротьби зі СНІДом.

      Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) придбав масштаби пандемії. В усьому світі в цей день говорять про СНІД як загрозу існуванню людства.  Боротьбі зі СНІДом об’єднала зусилля сотень країн, мільйонів небайдужих людей. Уже зараз є певні успіхи щодо продовження життя хворих на СНІД, намічаються тенденції позитивного ставлення до людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом.

     Україна також має значні досягнення у питанні подолання епідемії - знизився рівень приросту ВІЛ-інфікування в країні, зменшено кількість нових випадків інфікування серед молоді, а також у такій групі ризику як споживачі ін’єкційних наркотиків, послуги з консультування та тестування на ВІЛ-інфекцію стали ближчими до населення.

    Перші випадки дивної хвороби, яка цілком позбавляє людину імунітету й призводить до смерті, вчені виявили 1980 року в Америці. Попри активні заходи медиків та гуманітарних організацій, швидкість поширення епідемії СНІДу залишається великою. Зараз на Землі, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 30 мільйонів хворих. Щодня на нашій планеті інфікується близько 16 тисяч людей.

     Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це можливість дізнатися факти про ВІЛ-інфекцію та втілити знання в практику. Якщо люди розуміють, як передається ВІЛ-інфекція, як їй можна запобігти і усвідомлюють сьогоднішню реальність життя з ВІЛ – вони можуть за допомогою цих знань піклуватися про власне здоров’я і здоров’я інших і допомогти тим, хто живе з ВІЛ.

     У 2003 році Всеукраїнська Мережа людей, які живуть з ВІЛ, виступила з ініціативою змінити назву Дня 1 грудня з «Дня боротьби зі СНІД» на «День порозуміння з ВІЛ-позитивними людьми» з метою підвищення рівня толерантного ставлення суспільства до людей, які живуть з ВІЛ/СНІД. 

     Перед країною в майбутньому стоїть ще низка нелегких завдань, виконання яких неможливе без допомоги наших громадян, усвідомлення ними високої цінності власного здоров’я і турботи про здоров’я близьких, поваги й толерантності до людей, яким не вдалося уникнути захворювання та у яких вистачає мужності з нею боротися.  

     Темпи зростання захворюваності в Україні є одними з найвищих у світі і починаючи з 1994 р. щороку збільшуються на 33%. Фахівці прогнозують, що за таких умов до 2014 р. ВІЛ-позитивний статус матимуть 820 000 громадян, тобто 3,5% дорослого населення України. 

    Поширення ВІЛ-інфекції все ще пов'язано з соціальними чинниками - розвитком ін'єкційної наркоманії, високим рівнем інфікованості серед жінок секс-бізнесу, у місцях позбавлення волі. Найбільша кількість ВІЛ-інфікованих відноситься до вікової групи 20-39 років, постійно також зростає частка підлітків 15-17 років. 

  Низький рівень захворюваності на ВІЛ-інфекцію залишається у західному регіоні (Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька). Спостерігається зростання поширення ВІЛ серед жінок фертильного віку, в тому числі вагітних, а від так - росту числа дітей, народжених ними. Вірус все більше поражає людей, які не входять у групи ризику. 

  Підтримка людей, які вже стали ВІЛ-інфікованими, попередження нових захворювань і пропагування здорового способу життя - основні засоби запобігання розповсюдженню інфекції. Мало людей у нашій країні, навіть ВІЛ-позитивних, знають про те, що необхідно робити, щоб ВІЛ не перейшов у СНІД. 

    Символом боротьби зі СНІДом є червона стрічка, яка була задумана навесні 1991 року. Її ідея належить художнику Франку Муру. Проект "Червона стрічка” було офіційно почато на 45-ій щорічній церемонії вручення нагород "Tony Awards” 2 червня 2000 року. Усім номінантам і учасникам було запропоновано надіти такі стрічки. Згідно з прес-релізом, що анонсує проект "Червона стрічка”: "стрічка (обернене "V”) стане символом нашого співчуття, підтримки і надії на майбутнє без СНІДу. Найбільша надія, пов’язана з цим проектом, - це те, що до 1 грудня, до Міжнародного дня боротьби зі СНІДом, ці стрічки носитимуть у всьому світі”. 

   У березні 2020 року в Україні офіційно зареєстровано 1 349 нових випадків ВІЛ-інфекції, у 403 пацієнтів діагностовано СНІД, а 214 людей померли від СНІДу.

   Відомі люди, які були хворими на СНІД: музикант Фредді Меркюрі, супермодель Джиа Каранджи, балетмейстер Рудольф Нурієв, письменник Айзек Азімов та інші.

 

 

 

Робота в приймальній комісії

          Ось і розпочалася моя робота секретарем приймальної комісії у Чернівецькому ВПУ радіоелектроніки. Бажаю собі плідної праці та всім нам (працівникам ЧВПУР) гарних абітурієнтів та виконання плану набору державного замовлення!

Виховна справа на тему: "28 червня - День молоді".

                      

         Щорічно, підтримавши ініціативу молодіжних об’єднань і організацій, в останню неділю червня Україна і Білорусь відзначають День молоді. В Україні День молоді встановлений Указом Президента України № 323/94 від 22 червня 1994 року, Указом Президента від 27 червня 2008 року № 599 «Про День молодіжних та дитячих громадських організацій» та Указом № 600/2011 "Про внесення зміни до Указу Президента України від 27 червня 2008 року № 599" і відзначається щорічно в останню неділю червня, також відомий під назвою «День молоді».

        Це свято творчості й натхнення, енергії і запалу, пізнання і самоствердження, любові і романтики. В Росії офіційно відзначається День молоді 27 червня, хоча його традиційно святкують в останню неділю червня.

       Юність і молодість - це не тільки прекрасні періоди в житті кожної людини, але ще й особливий стан душі. Цей час дерзань, пошуків, відкриттів і реалізації найсміливіших сподівань.

       Саме вони, сьогоднішні школярі, студенти, молоді робітники, підприємці, науковці, скоро будуть визначати шляхи розвитку країни.Турбота про молоде покоління є важливою частиною соціальної роботи. Розроблена і здійснюється молодіжна політика. Держава підтримує молоді сім’ї. Розширюються можливості для отримання середньої, вищої, спеціальної освіти. Розвиваються юнацькі та молодіжні клуби та центри. Велика увага приділяється зниженню молодіжного безробіття. В 2020 році День молоді припадає на 28 червня. 

       В Україні на сьогоднішній день налічується понад 11 млн. молодих людей, що становить 22,6% населення країни, незважаючи на велику чисельність і очевидні специфічні особливості представників молодого покоління ця категорія населення ще недостатньо визначена та вивчена.

       На початку ХХ ст. "молодь" розглядається в політичному аспекті, як кожне нове покоління, що засвоїло і продовжує традиції своїх попередніх поколінь. Перше у післявоєнний період наукове визначення молоді знаходимо у В. Лисовського. "молодь – це покоління людей, які проходять стадію соціалізації, засвоюють загальноосвітні, професійні і культурні функції і готуються суспільством до засвоєння і виконання соціальних ролей". Ще один дослідник дефініції "молодь" В. Голофаст прийшов до висновку, що молодою можна вважати таку людину, основною соціальною функцією якої є підготовка до статусу дорослого члена суспільства. Такий процес включає в себе закінчення "біологічного" дозрівання, досягнення "психологічної зрілості" і засвоєння деякого об’єму соціального досвіду, який властивий дорослим. У радянський період молодь визначалася, як соціально-демографічна група, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення, соціально-психологічних якостей.

      Стосовно вікового цензу, то соціологи різних країн визначають по-різному. Зокрема, у США період молодості виділяють з 12 до 24 років, при цьому розділяють на "юність" (12-18 років) та "молодих дорослих" (18-24 роки). В українському законодавстві (закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 5 лютого 1993 р.) вказано, що "молодь, молоді громадяни України віком від 14 до 28 років".

      Ряд відомих вітчизняних вчених (І. Кон, В. Боряз) вважають, що вікові рамки молоді на сьогоднішній день зазнали деяких змін, а саме: людину віком від 16 до 30 років слід вважати молодою, причому на думку цих вчених, нижня межа повинна досягнути навіть 35 років. В основі цього лежить висловлене деякими науковцями міркування про "пролонгацію" (продовження часу молодості).

 

Виховна справа на тему: "28 червня - День Конституції України".

        Термін “конституція” походить від лат. constitutio – установлення, устрій.
Конституція – категорія історична. Окремі її елементи були сформульовані в працях давньогрецьких філософів, зокрема Платона і Аристотеля, указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерела права, в актах конституційного типу – хартіях (Магдебурзьке і Любекське право 13-18 ст.). Ідея створення Конституції виникла в Англії у 17 ст. Поява конституцій пов'язана з епохою буржуазних революцій. Першими конституціями цього періоду вважаються конституції штатів Північної Америки: Декларація прав Віргінії (1776 р.), Біль про права Пенсільванії (1776 р.), Конституція Массачусета (1780 р.), Конституція Північної Кароліни (1776 р.) та інші. Першими конституціями в Європі вважаються конституції Пилипа Орлика 1710 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р.

        Конституція – це як правило, єдиний правовий акт або система таких актів, за допомогою яких народ, чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, механізм їх здійснення, закріплюють права і свободи людини й громадянина.

        Конституція – це особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по відношенню до всіх її актів. Це не просто закон, а основний закон країни: закон законів. Конституція оформляє національну систему права, об'єднує діюче законодавство, визначає основи законності і правопорядку в країні.

        Конституцію України було прийнято Верховною Радою України на її п'ятій сесії 28 червня 1996 р. Цей день тоді ж було проголошено державним святом українського народу, оскільки       Конституція є Основним Законом держави, який визначає та закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату України.

        Конституція України є основою правової системи нашої держави. Під останньої розуміють сукупність усіх правових явищ, що існують у суспільстві з приводу його створення, реалізації та охорони. Вона зміцнює державу, сприяє її політичному єднанню, соціально-економічному розвиткові суспільства в цілому.


Визначальні риси сучасних конституцій такі:

• конституції зазвичай пов'язані з закріпленням демократичного ладу, хоч історія знає і винятки з цього права (конституції тоталітарних держав);
  
• сучасні демократичні конституції спрямовані передусім на закріплення прав і свобод людини й громадянина;
  
• народ визнається основним джерелом влади в суспільстві;
  
• державна влада діє на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки;
  
• демократичні конституції найважливішим принципом суспільного життя вважають принцип порозуміння, розумного компромісу між різними соціальними верствами населення та політичними угрупуваннями;
  
• закріплюється принцип ідеологічної багатоманітності, яка звільняє особистість від диктатури панівної думки.
  

Юридичні властивості конституції:

1. конституція – це насамперед, закон, тобто акт виняткової ваги і значення;
   
2. конституції притаманне юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати конституцію;
   
3. конституція є основою правової системи країни, її законодавства; поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх;
   
4. конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни;
   
5. існує досить складний механізм реалізації конституції, оскільки її дія відбувається на двох рівнях: на рівні реалізації конституції в цілому та на рівні реалізації конституційних норм.
   

       Отже, Конституція України є водночас основним законом і держави, і всього суспільства. Звідси й поняття “конституційний лад” передбачає об'єднання суспільного й державного начал у єдине ціле. Особливо це притаманно конституціям, що були прийняті після другої світової війни, а також після розпаду так званого соціалістичного табору. Прикладом у цьому плані можуть служити Конституція Чеської Республіки 1992 р., Конституція Республіки Хорватія 1990 р., Конституція Республіки Болгарія 1991 р. та основні закони багатьох інших держав.

Неважко побачити, що Конституція має як правові, так і політичні ознаки. Отже, Конституція є рівночасно і політичним, і правовим актом. Причому цей правовий акт має найвищу юридичну силу, тобто настановам і вимогам Конституції повинні відповідати всі без винятку правові акти, що видаються і діють у країні (ст.8 Конституції України).

      Конституція України складається з преамбули, 15 розділів (161 стаття). Конституція починається зі вступної частини, яка традиційно іменується преамбулою. В ній проголошено, що Конституція приймається Верховною Радою “від імені Українського народу”, що його складають “громадяни України всіх національностей”, що її основою є здійснення “українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення”. У преамбулі зафіксовано завдання забезпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, зміцнення громадянської злагоди, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної правової держави.
      В нинішньому році українці відзначають 23 річницю прийняття Конституції незалежної України. День Конституції – 28 червня, згідно з текстом основного закону України, є державним святом. І воно єдине, з усіх державних свят України, встановлене положеннями самої Конституції. Україна може похвалитися багатовіковою історією конституційного процесу. Знаменита Конституція українського гетьмана Пилипа Орлика була опублікована ще на початку XVIII століття – в 1710 році. Документ встановлював права та обов'язки членів Війська Запорізького, і за оцінками істориків, став однією з перших європейських конституцій Нового часу. Чинності  конституція Орлика, однак, так і не набула.
      З розпадом Російської Імперії Україна отримала шанс на незалежність, який спробувала реалізувати, в тому числі, і прийняттям власного основного закону. Центральна Рада УНР затвердила Конституцію 29 квітня 1918 року. Цей день, на жаль, став останнім днем існування Центральної Ради – вона була повалена гетьманом Української Держави Павлом Скоропадським. Апарат Скоропадського, в свою чергу, опублікував «Закон про тимчасовий державний устрій України» – установчий документ, в якому закладалися основи української державності.
     З приходом радянської влади конституційний процес незалежної України припинився. Конституції УРСР публікувалися в 1919, 1929, 1937 і 1978 році. Лише розпад Радянського Союзу дозволив країні відновити розробку власного основного закону і затвердити його у 1996 році.

Підвищення кваліфікації за видом "вебінар" (дистанційно).

             17.06.2020р. пройшла підвищення кваліфікації за видом "вебінар" (дистанційно) на тему: "Формування емоційної стійкості педагога в процесі підготовки до нового навчального року" та отримала практичні і теоретичні знання та навички згідно з темою вебінара, який проводила психолог О.С. Черниш.